не насмілився заступити йому дорогу. На гамір виглянув офіцер з пасажирського вагона, і всі йому стали гуртом кричати, зчинивши неймовірний ґвалт.
– В чом дєло? – закричав офіцер.
– Комендант? – почули всі серед тиші голос Шахая. Офіцер ствердив це махом голови.
– Хай комендант ешелону та командири окремих частин зайдуть для переговорів про капітуляцію, я чекатиму на вас десять хвилин.
Шахай пішов помалу до станції і, сівши в кімнаті біля каси, став чекати.
На пероні наче розпочався ураган. Кричали всі разом, обурено клацали затворами гвинтівок, і крізь вікно Шахай помітив, що в дверях деяких теплушок з'явились кулемети. Після п'ятихвилинного чекання зайшло шестеро офіцерів. Вони розгублено і в той же час суворо оглянули Шахая. Останній не запросив їх сісти, і так пройшла вся розмова, сидів тільки Шахай.
– В чом дєло? – повторила людина, котра перед цим виглядала з вагона. – Хто ви і чого вам треба? Ми вас розстріляємо, не виходячи з кімнати…
Шахай витримав паузу і лінькувато подивився на того, що говорив.
– Я вам даю п'ятнадцять хвилин на роздум. Замітьте собі – тільки п'ятнадцять хвилин. Всю вашу зброю ешелон мусить здати мені, а вас я пропущу тоді їхати далі. Я – командувач цього району. Через, – Шахай удав, що дивиться на годинника, – через дванадцять хвилин мої гармати рознесуть усю станцію разом з ешелоном. Дорогу далі перегороджено.
– Ми не можемо здати цієї зброї – ми веземо її, щоб здати там, де будуть розформовувати нашу частину. Це – казенне майно.
– Я не випускаю нікого від себе зі зброєю.
– Ми мусимо ще порадитись. Зараз прийде наш полковник.
– Ви маєте ще дев'ять хвилин. Але потім – буде пізно.
Офіцери не знали, що їм робити. Вони вже погодилися з неминучістю і тепер лише хотіли просити Шахая, щоб він їм залишив зброї для самоохорони.
– Ніяких уступок, – сказав Шахай і встав із стільця.
До кімнати забіг розхвильований Остюк. Він став струнко перед Шахаєм і похапцем вимовив кілька слів, дивлячись просто в вічі останнього.
– Пане генерале, гарматники хвилюються! Вони не можуть довше чекати. Вони думають, що вас тут тримають.
– Дурниці, – одповів Шахай, – вони ж мають мого наказа? Хай почнуть тоді, як я наказав.
– Слухаю. Але дозвольте просити вас вийти на хвилиночку – там стоїть делегат від батареї.
– Хай зайде сюди, – вирішив Шахай, але, побачивши в Остюкових очах щось йому незрозуміле, не закінчив фрази і вийшов з кімнати. Остюк побіг за ним. «Тікаймо звідси, – прошепотів Остюк, – на станції їм сказали, що нікого поблизу немає. Ще похлопають нас тут!» Вони зустріли по дорозі роздратованого полковника, що закричав до них:
– Де він тут, самозванець?!
– Там чекає, – відповів Остюк, – я біжу за хлопцями.
Друзі
