наново переділити землю, – сказав Гнат Карпович.
– Потрібно, але вона вже тиждень тому як переділена. І папери лежать у сільраді, – відповів Серьога.
– А якби так трапилось, що паперів нема? – продовжував Гнат Карпович.
– Кажи, що надумав, – запропонував Гундя.
– Папери про переділ землі ми знищимо, а твій синок її переділить наново, «ввіду унічтоженія фактичних документов».
– Правильно, – сказав Серьога-міліціонер, – а як?
– Запалимо сільраду.
– Ну й молодчина! Пропозиція голосується, – вирішив Серьога.
– Але чому це сина твого нема? – запитав Гнат Карпович.
– Чорти його знають! Пішов, мабуть, десь до дівчат у Трипілля, – немає дома.
– Гляди, щоб він завтра на зборах був. Відсутнього не виберуть.
У хату щось постукало. Ввійшла жінка Семка.
– Старий Гундя тут?
– Тут.
– Петро йому прохав сказати, що завтра в обіди він буде дома. В нього якісь там справи в волості.
– У волості?
– Так. Я ходила сповістити про чоловіка.
Жінка витерла очі.
– Забери свого – он він лежить.
Семко довго вагався, повторював свою приказку, але пішов нарешті.
5
Начволміліції читав:
«…доносю я вам, товариш начальник, що в нас совершено вбивство чоловіка. Гнусний Серьога ваш, представник і захиститель порядку на території нашого села – забив чоловіка, жителя місцевого нашого села. Каковоє вбивство просю розслідувать і приїхати завтра в село Бабанку. І потому боліючи душою й серцем за несознательность такого ілімента, що підриває мирне прожиття УСРР прохаю взять собі на замєтку й приїхати завтра, аби покласти кінець международній контрреволюції й зрадникам проти Радянської влади – її представникам, що гнусно заплямили свою чесну пролетарську совість червоною кров'ю.
Подательниця цього – жінка – розкаже все в подробицях…»
6
Села наші горять щоночі. Ніякий фільм не може вмістити всіх пожеж.
– Запалю! – кричить хтось ображений, і ніччю світить ворожа хата всій окрузі.
– Запалимо! – кажуть крутому голові КНС, що не тягне за куркулями, і горить цілу ніч головине господарство.
– Можна буде запалити! – вирішує хтось із кооперативу, що прокрався, і горить кооператив, замітаючи у вогні сліди.
Картина «Пожежа на селі» ставиться просто: темна, як атрамент, ніч перерізується вогненними стовпами. Щоб показати сполох, – знімають на півметрові фільму рухи церковного сторожа, що шарпає за вірьовку дзвона, самий дзвін, як розгойдується, і осторонь десь на фоні білої стіни – тінь пса, що широко й щиро виє. Як ще до цього додати пару рук, що хлюпають з відра водою, і роззявлені роти присутніх громадян – картина вийде вичерпуючою.
Серьога теж
