він і тамтешнім фараонам у пригоді став. Допоміг їм, кілька доказів знайшов, що вони не зауважили, мотив злочину правильно вирахував… Ет, ну що тобі сказати?! Він для цього народився. Я, звісно, не чула, як Олег сонети Шекспіра декламує мовою оригіналу, – Рада лукаво глянула на Ніну з-під довгих, густо нафарбованих вій, – може, ти почуєш, я надіюся… та все, що пов'язане з розшуком, – то його покликання.
– Цікаво, – цілком щиро промовила Ніна. – Але ти кажеш, що роботи у вас нині небагато?
– Загалом так, та бос твердо вірує, що справи ось-ось підуть на краще, і, схоже, як у воду дивиться. Лишень учора, щойно нові меблі завезли, якраз і клієнт з'явився. Перший – уже й не скажу, за який час. – Рада довірчо нахилилася до неї. – Ратушний приходив. Знаєш, хто це?
Хоча це прізвище видалося Ніні знайомим, деталей вона не пригадувала і чесно сказала про це секретарці.
– Пригадаєш, якщо чула про Окозбирача.
Від несподіванки Ніна аж рота відкрила. Звісно, вона чула. Невловимий убивця, що порішив двох жінок в околицях Львова, а після цього жахливо скалічив їхні тіла. Це ідіотське прізвисько психові вигадали журналісти, коли міліція знайшла другий труп і хтось із репортерів устиг його зазнімкувати. Тренована численними загадками та головоломками Нінина пам'ять послужливо нагадала прізвище жертви, яке чекало свого часу десь на віддаленій полиці в архіві спогадів.
– Ратушний? Боже! Це ж його дружину знайшли останньою?
– Точніше, передостанньою, – сумно похитала головою Рада. – Ти, мабуть, не в курсі. Лише позавчора виявили третю. Десь у лісах під містом.
Ніна шоковано замовкла. Так, цієї жахливої новини вона не чула. Так ось чому Сокіл виглядав учора ввечері неначе у воду зануреним…
– То ваш бос взявся за цю справу? – вголос продовжила вона хід думок.
– Взявся, – підтвердила Рада. – І я певна, що йому, на відміну від колишніх колег, вдасться розкусити цю падлюку. Ось тільки, боюся я, це буде куди небезпечніше за того кілера, котрий ледь олігарха не кокнув. Цей Окозбирач – безсумнівний психопат. А таким лунатикам втрачати нічого. В разі чого вкоротить віку й собі, й усім, хто під руку трапиться.
Тепер вже й Ніна захвилювалася. Дивно, знаючи Сокола усього лише третій день, зараз вона почувалася так, наче небезпека загрожувала безпосередньо їй самій. Мабуть, це відбилося й на лиці, бо Рада заусміхалася й заспокійливо поплескала її по долоні.
– Та не переймайся ти так! То в мене занадто бурхлива фантазія. Наш бос сам міцний горішок. Його теж голими руками не візьмеш.
– Я й не переймаюся, – впевнено відказала Ніна і спробувала виглядати помірно-байдужою. Судячи з хитрувато примружених очей секретарки, в неї це не дуже добре вийшло.
Тут знову дзенькнув дзвоник на дверях, і в офіс увірвався молодик років тридцяти, у затертих джинсах і закороткій чорній шкірянці, з-під якої стирчала линяла
