натиск гунів у страшній битві на Каталаунських полях у Галлії. Гунська держава розпалася зі смертю свого ватажка Аттили два роки по тому, хоча ворогів у римлян від цього не стало менше. Подібно до вибуху вулкана, вона викинула в римський світ величезні шматки колишньої гунської коаліції.
АЛАНИ – іраномовні племена сарматського походження. З І століття жили в Приазов’ї і Прикавказзі. Алани жили спочатку на Кавказі, звідки вони, прекрасні вершники і стрільці, поширили свої володіння на північ до Дону і часто нападали на Вірменію і Малу Азію, поки імператор Тацит у 276 році не змусив їх повернутися на території, які вони займали раніше. І через сто років, близько 375 року, вони в союзі з гунами витиснули остготів з територій між Доном і Дунаєм і потім, приєднавшись до великого руху народів на захід, у 406 році вдерлися до Галлії. Частина їх, що оселилася в місцевостях південніше Луари, у 651 році в союзі з римлянами виступила проти гунів, очолюваних Аттилою, і була пізніше знищена. До того інша їхня частина в 409 році перейшла до Іспанії, де була розбита вестготами. Спроби аланів завоювати Італію в 466 році закінчилися їхньою поразкою. У візантійську епоху аланів згадують серед народів Кавказу.
СВЕВИ, чи СВЕБИ (лат. Suevi, Suebi) – збірна назва кількох сильних і войовничих германських племен (семнони, гермундури, квади й ін.), що займали в І столітті до нашої ери – II столітті нашої ери басейни Ельби, Майну, Неккару, Верхнього Рейну. Вперше описані Цезарем, який у 58 році до нашої ери завдав поразки свевам, що перейшли близько 71 року до нашої ери Рейні намагалися оселитися в Галлії.
Римська Британія помалу ставала здобиччю англів, саксів, ютів. На свою частину Галлії претендували бургунди, потім і франки. Франкський король Хлодвіг у боях з римлянами і готами в 481 і 507 роках об’єднав під своєю владою три чверті галльських земель. Його сини доверши ли справу, у 534 році розгромивши слабосильне бургундське королівство. Після 476 року Італію контролювали варварські загони під проводом Одоакра. Можна сказати, що це і було падінням Римської імперії. Сучасники на це вже не звернули особливої уваги. Ласий шматок у різношерстого воїнства Одоакра в 493 році вирвав король Теодоріх, що виступав на чолі тієї частини готів, яка свого часу підкорилася гунам.
Від Римської імперії залишилося те, що сучасники продовжували називати Римською імперією, але ми сьогодні називаємо Візантією. Візантійський імператор Юстиніан спробував силою повернути імперії Західне Середземномор’я. Успіхи його полководців, Велісарія і Нарсеса, були хоч і грандіозними, але нетривалими. У запеклій боротьбі візантійці розгромили королівства вандалів в Африці й готів в Італії. Та всі зусилля видалися марними через кілька років. Починаючи з 568 року більшою частиною Італії заволоділи нові варвари – лангобарди. Але візантійським імператорам у цей час було вже не до них. Вони мали великі проблеми на Сході в боротьбі з персами, а потім і арабами.
Трон короля франків Дагоберта
АНГЛИ
