(Максим був богословським радником, секретарем Мартіна), а також страждання у зв’язку з гоніннями за віру. Вони протистояли так званій монофелітській єресі, що применшувала людськість Боголюдини Христа, через яку виник розкол між Римською Церквою, яка відкидала цю ідею, і Грецькою, яка її підтримувала. В умовах союзу Церкви і держави в ході догматичних суперечок гнаною була та сторона, проти якої виступав імператор, незалежно від того, на чиєму боці була істина. Тому в 653 році Папа Мартін за непокору імператору Константу II був заарештований, його катували і заслали в Херсонес (сучасний Севастополь), де, замучений, він помер через два роки. У655 році заарештували Максима. На допиті його обвинувачували в тому, що він любить латинян і не любить греків. Заслали Максима у Візію, грецьку колонію на території сучасної Болгарії. У 662 році йМаксиму, і Мартіну оголосили анафему, а потім Максимові, щоб він не писав і не навчав, відрізали праву руку і язика і заслали вдруге, вже на Кавказ, де він одразу й помер. Було йому 82 роки. Тільки 680 року, на VI Вселенському соборі, православне вчення перемогло, а сповідники віри були прославлені.
Ще одним прикладом плідних стосунків грецьких і латинських християн є духовний рух, заснований солунськими братами – святими Кирилом (826–869) і Мефодієм (815–885). Наслідком цього руху, що був названий кирило-мефодіївським, стало народження спільнослов’янського християнського світу, який об’єднався завдяки спільній книжності з її мовою й обрядами. Спонукувані християнською любов’ю до язичницького слов’янського народу, Кирило і Мефодій узяли на себе подвиг просвітити його Євангелієм. Їхня діяльність від самого початку була їх особистою ініціативою. Думка про переклад і священних книг, і богослужіння на не грецькі, «варварські» мови, про місію серед «варварів», як і взагалі про церковну діяльність, не пов’язану з політичними інтересами держави, не була характерною як для візантійського, так і для середньовічного християнства в цілому. Брати-місіонери вийшли на служіння з Константинопольської церкви саме в той час, коли патріарх Фотій боровся з Папою Миколою, але в цій боротьбі не брали ніякої участі. Коли ж у 866–867 роках вона досягла найбільшої напруги і Фотій на соборі в Константинополі відлучив Миколу, брати, гнані німецьким духівництвом, шукаючи захисту в Папи, пішли до Рима і принесли йому в дарунок мощі святого Климента Римського. Тут молодший брат, в миру Костянтин, прийняв чернецтво, прибравши ім’я Кирило, а невдовзі, занедужавши, помер. Мефодій же повернувся в Моравію. Як і всякий духовний рух, їхнє служіння викликало конфлікти з місцевою світською й церковною владою, а потім і прямі гоніння. Після вигнання з Моравії св. Мефодій із двомастами учнями пішов у Болгарію.
Святі Кирило та Мефодій
Букви кирилівської абетки використовувалися і як цифри. При цьому над буквою-цифрою обов’язково ставився особливий знак – титло. Крім титла такі букви-цифри виокремлювалися точками з обох боків.
З
