з бандурою в руках, щира вдача – співак і музика.
На відмінах портрета мальовано всяке причандалля, котре вказувало на Козакові звички, діла й пригоди.
Був там і встромлений у землю спис. А до ратища чи до якоїсь дубини прип'ято баского коня; на дереві – шаблюка, біля ніг – рушниця. І гаман. І шевська справа. І шапка-шлик. І порох у турячім розі.
Тут же – кварта і чарка. Казанок над вогнем. І ложка, – все, що козакові буває потрібно в поході.
Тут же – довговухий песик.
А над головою – грубезний жарт, солоний дотеп, словесна блискавка, виписані біля Козакового рота.
Трохи далі, на другому плані, бували часом і промовисті яви січового життя: розправа з ворогами, звитяга й пустощі, взаємне частування оковитою з Михайлика чи коряка, а чи й побратимське чубіння з товаришем, а чи й повішений догори дриґом враг і супостат…
Ще далі та вище, над головою в Мамая, подеколи бував і напис.
Часом у чесній прозі.
А то віршований.
Ось так, приміром:
Сидить козак, у кобзу грає,
Що замислить, то все має.
Або ще й так, у простоті душевній:
Їхав козак полем та й отакувався,
Сів він під дубочком та й розперезався:
– Гей, бандуро моя золотая,
Коли б до тебе дівчина молодая —
Скакала б, плясала до лиха.
Що не один козак одцурався б солі міха,
Бо як заграю, всяк поскаче,
А після не один вражий син заплаче…
А то бувало в тих написах і таке:
Козак – душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п'є, то воші б'є, а все не гуляє…
Хоч дивись, не дивись, та ба, не вгадаєш:
Відкіль я та як звали – нічичирк не взнаєш!
Кому ж траплялось хоч раз у степу бувати,
Той може і прізвище моє угадати.
А ти як хоч називай, на все позволяю,
Аби крамарем не звав, бо за те полаю.
А якого роду я, то всяк про те знає,
Хто по світу ходить-блукає та долі шукає.
Я, козак-запорожець, ні об чім не тужу,
Як є люлька та тютюнець, то мені й байдуже!
Надію маю на мушкет, на ту сіромаху,
Що не ржавіє ніколи, на шаблю на сваху.
Як натягну ж лука я, брязну тятивою,
То від мене і хан кримський утіка з ордою…
Завдавано чосу в тих віршах – коли туркам і татарам, що ласились на українські роздоли, коли панам-ляхам чи й своїм же, українським, дукам-срібляникам, перепадало там і єврейським загрібайлам-орендарям, крамарям та корчмарям, тобто всім утискачам і трйворогам простого люду: українського, руського, єврейського чи польського.
…А на малюнку в тій скрині, що схоронилася в бабусі Ганни, бравий Козак варив над багаттям кулешик, а внизу плівся мирний і цілком тверезий напис:
Ось так я в степу веселюся,
Одним
