що вважав його учасником змови. І ось месер Франческо, чи то зі страху за свою шкуру, чи то з ненависті до деяких змовників, відкрив усе дукові, який звелів схопити Паголо дель Мадзеку й Сімоне да Монтерапполі. Ті повідали йому, хто такі змовники й скільки їх; дук ужахнувся, йому порадили не арештовувати їх, а тільки викликати на допит, бо, якщо вони повтікають, вигнання позбавить його від зайвого галасу. Тоді дук викликав Антоніо Адімарі, який, покладаючись на спільників, явився до дука і був затриманий. Месер Франческо Брунеллескі і месер Угуччоне Буондельмонті порадили дукові прочесати всі землі і всіх захоплених у полон повбивати, але цю пораду він відкинув, вважаючи, що проти такої ворожої сили загонів у нього не досить, і ухвалив іншу постанову, яка, якби її провести в життя, позбавляла б його від ворогів і зміцнила б його владу. Дук мав звичку викликати до себе громадян на свій вибір, щоб радитися з ними в державних справах, він склав список із трьохсот громадян і послав до них посланців нібито з викликом на раду: насправді він задумав, зібравши їх у себе, повбивати або кинути за ґрати і таким робом спекатися їх. Проте арешт Антоніо Адімарі і розпорядження про збір війська, що годі було втаїти, сполошили громадян, а надто змовників, і найодважніші іти до дука відмовилися. А що вони всі ознайомилися зі списком, то й узнали своїх однодумців і підохотили одне в одному рішучість краще загинути оружно, ніж дати себе погнати на різню, як те бидло. Отож-бо скоро всі три групи відкрилися одна одній, і ухвалено наступного дня, 26 липня 1343 року, викликати на Старому ринку розрухи, а потім озброїтися і закликати людність визволятися.
XXXVII
Назавтра, вдаривши на сполох, змовники згідно з розпорядженням стали до зброї, весь народ з криками «Свобода!» теж озброївся, і кожен став у стрій у себе в кварталі під корогвами народних компаній, які нишком рихтували змовники. Всі голови родів нобілів та пополанів посходилися і дали присягу боронити одне одного, а дука вбити. До них не прилучилися тільки Буондельмонті й Кавальканті та ще ті чотири доми пополанів, які допомагали посісти дукові престол, останні, об'єднавшися з різниками та іншим підлим плебсом, позбігалися зі зброєю на площу і виступили в його обороні. Тільки-но зчинилася колотнеча, дук засів у палаці, а його посіпаки, які перебували в різних куточках міста, впали на коней і ринули на площу, але дорогою їх переймали і вбивали. Проте на площу зуміли прорватися біля трьохсот вершників. Дук вагався – битися йому з ворогом на площі чи оборонятися в палаці. Однак Медічі, Кавіччулі, Ручеллаї та інші роди, потерпілі від дука найбільше, теж побоювалися, що коли він виїде на площу, багато з повсталих знову перейдуть на його бік, і, щоб запобігти такому його наскоку й примножити свої лави, вони об'єдналися й удерлися на площу. При їхній появі посполиті прибічники дука, побачивши, що їм непереливки, а фортуна дука зрадила, теж вирішили зрадити його і приєдналися до співгромадян, крім месера Угуччоне Буондельмонті,
