щиру хвалу Вам приємно, то удаване й запобігливе величання Вам завжди буде не до вподоби), я побоююся, коли б часом, розводячись про доброту Джованні, мудрість Козімо, людяність П'єро, пишноту й обачність Лоренцо, не накликав від Вашої святості докору в недотриманні Ваших указівок. А втім, я тут можу виправдатися як перед Вами, так і перед тими, кому писання мої припали б не до смаку, як недостовірні. Бо, виявивши, що спогади тих, хто колись оповідав про Ваших предків, надто хвалебні, я мусив або показати їх такими, якими побачив, або нічого не сказати про них, як роблять заздрісники. Якщо ж за їхніми славетними діяннями крилося честолюбство, супротивне, як дехто вважає, загальному добру, то я, не узрівши його, не повинен на ньому спинятись. Бо я в усьому своєму викладенні ніде не пробував ні заличкувати негідний вчинок машкарою доброчинності, ні очорнити достохвальну справу, зроблену буцімто з протилежною метою. Те, наскільки я далекий від лестощів, показують усі розділи мого літопису, і найпаче привселюдні виступи або особисті міркування, як прямі, так і непрямі, де вдача того, хто говорив, виявлялася цілком одверто в його висловах і в усій його поведінці. Чого я цураюся, то це лайки, бо вона нічого не додає до статечності й достовірності хроніки. Кожен, хто читатиме мою повість неупереджено, може переконатися в моїй безсторонності хоча б з того, як небагато я говорю про батька Вашої святості. Причина тут – його недовгий вік, через що слави він не зажив, а я не міг піднести його. А проте великі й славетні діяння започаткував саме він, бо породив Вашу святість. Якраз ця заслуга перевищує подвиги його предків і примножить йому більше віків слави, ніж років життя, що їх відібрала йому лиха недоля. Принаймні я, найсвятіший і найблаженніший отче, намагався в цих моїх писаннях, не приоздоблюючи істини, догодити всім, та, певне, не догодив нікому.
Якщо це так, то я не дивуюся, бо гадаю, що, ведучи хроніку своєї доби, не дошкулити багатьом просто годі.
Одначе в похід я вирушаю з веселим серцем, сподіваючися, що, піднесений і виплеканий щедротами Вашої блаженності, знайду також підмогу й оборону в потужній раті Вашої найсвятішої кмітливості. Тим-то з усією моєю звитягою і вірою, які не покидали мене ніколи в моїй праці, вестиму далі мої писання, якщо тільки не позбудуся життя або заступництва Вашої святості.
Одавторове слово
Завзявшись описувати життя-буття та справи народу флорентійського, звершені ним у себе і поза собою, я збирався почати хроніку з року 1434 народження Христового, з того відтинку, коли рід Медічі, заходами Козімо та його батька Джованні, перебрав провід у Флоренції більше, ніж хто інший. Бо я гадав, що месер Леонардо Аретіно і месер Поджо, двоє славетних дієписців, розповіли якнайдокладніше про все, що здіялося доти. Проте згодом я пильно вчитався в їхні писання, прагнучи дослідити, як саме і яким робом описуються події, і ступити їм услід, щоб догодити нашим читальникам. І тут побачив, що в описі війн, ведених флорентійцями з чужими державцями і народами, вони справді дуже докладні, а от щодо цивільних чвар
