радістю, коли він, опріч свого господаря, побачив таку багату здобич, якою можна досхочу начастувати гостей та челядь.
Схожий випадок мав я зі зграєю куріпок. Я вирушив на полювання, щоб випробувати нову рушницю, і вже вистріляв увесь запас шроту. Та, повертаючись додому, угледів зненацька, як із місця здійнялася зграя куріпок. Бажання поласувати кількома з них під час вечері підказало мені один засіб, до якого раджу вдаватися і вам, панове, за схожих обставин. Простеживши, де сіла зграйка, я мерщій зарядив рушницю замість свинцю шомполом, яким чистять зброю, загостривши нашвидкуруч його кінчик. Тоді підкрався до куріпок і вистрілив по них тієї миті, коли вони злетіли. І от за кілька кроків від мене мій шомпол упав на землю з нанизаними на нього сімома куріпками, котрі, мабуть, неабияк здивувалися, опинившись аж так несподівано на рожні.
Недарма кажуть: «Боже, поможи, та й сам не лежи». Але на цьому моя дивна пригода не завершилася. Піднявши із землі шомпол із нанизаною птицею, я вже хотів був заховати його до своєї мисливської сумки. Та враз помітив, що куріпки, виявляється, засмажилися на шомполі, який розпікся від пострілу. Пір’я з них облетіло, а м’ясо так апетитно зарум’янилося, що зоставалося лише покласти їх на тацю та подавати до столу. До того ж, дичина набула пікантного присмаку, який припав би до вподоби не одному витонченому гурманові.
Ще іншого разу, коли я полював у густих лісах Росії, попалася на моєму шляху чудова чорно-бура лисиця. Було б шкода зіпсувати її цінне хутро кулею або зарядом шроту. Лисиця ж стояла спокійно, притулившись до дерева. В одну мить я дістав кулю зі своєї рушниці, вклав на її місце великий теслярський цвях й вистрілив так влучно, що прибив пухнастого хвоста красуні просто до дерева. Тоді неквапом підійшов до лисиці, взяв свого мисливського ножа, розсік їй навхрест шкуру на морді та почав шмагати тварину нагайкою. Лисиця рвучко вискочила зі своєї шкури й чкурнула світ за очі. Я натомість повернувся додому з багатим та неушкодженим трофеєм.
Буває таке, що якась випадковість або удача виправляють наші помилки. У цьому я сам переконався незабаром після однієї події, про яку вам розповім. Колись побачив я у лісовій гущавині дике поросятко, за яким бігла велетенська кабаниця. Я вистрелив у них, але, от лихо, схибив. Аж дивлюся: що за дивина? Вціліла після пострілу звірина мала б умить дременути у хащі, а свиня ж стоїть на місці як укопана. Підійшов я ближче, придивився до неї, і зрозумів – вона вже геть осліпла від старості. От вона й трималася зубами за хвоста свого поросяти, яке чесно виконувало власний синівський обов’язок, водячи стару за собою. Куля, що пролетіла так успішно для них і так невдало для мене – між свинею та її дитинчам, – розітнула цю живу прив’язь. Поранене порося- поводир кинулося навтікача, а розгублена сліпа свиня, звісно, зупинилася, не випускаючи з пащі відстреленого кінчика поросячого хвоста. Недовго думавши, я вхопився за цей кінчик і спокійнісінько повів сліпу кабаницю до себе додому – без найменшого опору безпорадної
