король звернувся до мене з проханням надати деякі предмети, що згадувалися в ньому. Спочатку його зацікавила шабля. Мене оточили три тисячі гвардійців із луками напоготові, а його величність звелів мені вийняти зброю, що, як я знав, де-не-де заіржавіла від морської води. Одначе, коли я видобув шаблю з піхов і продемонстрував королю, лезо яскраво спалахнуло на сонці. Гвардійці позадкували та дружно залементували, але король навіть бровою не поворухнув, наказав мені вкласти шаблю до піхов і кинути на землю в шести футах від мого ланцюга. Потім він попросив показати те, що було позначено як «два порожні залізні стовпи неправильної форми». Я видобув з-за пояса один із пістолетів (а це й була саме пара моїх пістолетів) і, як міг, пояснив його будову і призначення. Потім я зарядив пістолет холостим набоєм – завдяки щільно закупореній ладівниці порох залишився сухим – і, попередивши його величність, вистрелив у повітря. Цього разу сотні його вояків попадали на землю, немов уражені громом, а сам король ліліпутів, хоч і встояв, довго не міг прийти до тями. Я віддав йому пістолети, ладівницю з кулями та порохом, однак попросив тримати порох якнайдалі від вогню, оскільки за найменшої іскри він може спалахнути і королівський палац злетить у повітря.
Мені довелося розлучитися і з улюбленим годинником, який король розглядав, не приховуючи цікавості. Його вразили хід годинникового механізму і рух хвилинної стрілки. Його величність забажав послухати думку своїх учених, однак ті так і не змогли дати зрозумілих пояснень. Тоді король розпорядився, щоб двоє найдужчих гвардійців віднесли дорогоцінний предмет. Начепивши годинник на жердину і поклавши його на плечі, вони одразу ж рушили до палацу.
Я показав, видобуваючи з кишень по черзі, срібні й мідні гроші, гаманець із десятьма золотими, ніж, бритву, гребінець, срібну тютюнницю, хустину та записник. Моя шабля, пістолети й ладівниця були доправлені на візках до арсеналу його величності. Решту повернули мені.
Потаємну кишеньку я нікому не показав – там у мене лежали окуляри, я користувався ними під час читання. Підзорну трубу та ще дещо я також заховав. Для короля це не мало особливого значення; крім того, я побоювався, що потрібні мені речі загубляться або їх пошкодять надто допитливі ліліпути.
Розділ 3
Моя покора й добра поведінка викликали таку симпатію в короля, двора, усього народу та навіть армії, що в мене з’явилася надія на швидке звільнення з почесного полону. Я марив волею й намагався заслужити ще більшу довіру до себе. Мене вже не боялися; я досить добре розумів ліліпутську мову та розмовляв нею. Іноді, лежачи на землі, я дозволяв веселим чоловічкам танцювати на моїй руці, а діти часто грали у схованки в моєму волоссі.
Якось королю закортіло розважити мене яскравими ярмарковими святами. На мою думку, акробати в цій країні своєю спритністю й майстерністю перевищують решту циркачів у світі, але понад усе мене зацікавили канатоходці.
