а в одну шкуру – не хочу дома бути! Батько задержує, не пускає. Звісно, соромно такому багатиреві сина-єдинця у найми пускати, а він рветься. Доходе до лайки й до бійки. Грицько хвалився, – либонь, п’яненький! Якби, каже, знав таку свою лиху годину, не боронив би йому тебе брати.
– Хай він піде тричі умиється з своїм Федором, – одказала гордо Христя.
Розмова на тому і порвалася. Карпо, довечерявши, пішов до шкапи довідатися, а Христі чогось так важко на душі стало. Їй наче й шкода Федора, а згадає про похвалки Грицькові – досада так і впнеться в серце. «Як то він носиться з своїм Федором! Дума, як богач, то так усяк і побіжить за його…»
Невесела лягла вона спати і довго не спала. То вона ворочалась; то думки все такі непривітні ссали за серце – і вона важко зітхала. Їй зразу одпала охота і додому їхати. Чого вона поїде? За матір Карпо звістку привіз – здорова, тільки журиться… А кого їй більше бачити? Ще стрінеться з дурноверхим Федором, то знову підуть про неї поговори… Незчулася, коли й заснула. Прокинулась – уже світ білий заглядав у вікна, і Карпа не було в хаті. Вона вийшла довідатися – чи немає на дворі, – і на дворі не було.
Карпо махнув на базар, щоб мерщій справитись і, не гаявши часу, повернути додому. Коли він вернувся, Христя не тільки зібралася в дорогу, а й по хазяйству – дров наносила, овощ на страву накришила.
– А що, справилася? – питає Карпо.
– Уже.
– То и поїдьмо.
– Зараз хазяйка з базару вернуться.
Загнибідиха не забарилася: про неї тільки що говорили, а вона і на поріг. Христі здалося, що вона наче і на лиці трохи почервоніла, і очі в неї сяли-грали.
– Забарила я вас? – спитала.
– Ні, я сам тільки що в хату, – одказує Карпо.
– Ну, й гаразд. А я думала – забарила, та поспішаю-поспішаю… Оце, Христе, повези своїй матері гостинця від мене, – повернулася до Христі, виймаючи з кошика пухку, високу булку.
– Нащо?
– Не твоє діло. Бери! – суворо сказала Загнибідиха. Христя, подякувавши, взяла і завернула булку в нову хустину.
– А це вам на дорогу, – вийнявши паляницю і дві рибини, подає Карпові.
– О, Господи! – аж скрикнув той. – Спасибі вам, спасибі! Я не знаю, як вам і дякувати… І на ніч пустили, а тут ще й це… Спасибі вам.
– Чому не одягаєшся тепліше? – повернулася знову до Христі. – Бери свиту, бо тепер ще хто знає, що буде до вечора.
Христя покірливо одяглася, підперезалася.
– Прощайте ж. Спасибі вам! – дякували разом Карпо і Христя, виходячи з хати…
– Щасливо… Їдьте здорові! Гляди тільки, дядьку, – усміхнувшись, каже Карпові, – не завези зовсім дівки, бо без неї і я тут пропаду.
– Як же се можна! – одказав Карпо.
Уже вони й посідали. Карпо узявся за віжки.
– Христе, – кликнула Загнибідиха. – Іди, лиш, сюди на час, я маю щось сказати.
Загнибідиха одвела її геть і, дивлячись у очі, тривожно почала:
– Кланяйся, Христе, від мене матері, хоч я
