й відчинила кватирку, щоб з приймальні вивітрився неприємний запах.
– От люди! – зітхнув Кендюх, клянучи себе за мимовільну слабкість та жалкуючи за віддану якомусь бомжу «п’ятірку». – Ви гадаєте, Оленько, він вдома кусня хліба немає?
– Мабуть…
– Як би не так! Йому на горілку грошей бракувало,
– А голодні діти?
– А їх у них немає.
– Як це немає?
– Всіх своїх дітей ця сімейка здала у дитячий будинок, – згадав Кендюх.
– Он як! А навіщо ж вони їх роблять?
– А спитай їх!..
Секретарка лише стенула плечима.
– До речі, Оленько, знаєш, як прізвище цього чоловіка?
– Ні, не встигла дізнатись, Олексо Дмитровичу.
– Нещасний.
– Нічого собі прізвище!
– А як його звуть?
– Як можуть зватися люди з таким прізвищем? Звичайно, Іванами.
– Легко запам’ятовується.
– Яке прізвище у людини, така у нього й доля.
– З цим відвідувачем все точно. Нещасний є нещасним.
– Значить, Оленько, я йду на обід, – сказав Кендюх. – Повернусь сюди о п’ятнадцятій.
– Добре, Олексо Дмитровичу.
Голова райдержадміністрації попрямував у двір, де на нього вже явно зачекалась службова «Волга». Оскільки сьогодні ніяких районних нарад не передбачалось, гроші у район не надходили й Кендюху не довелось ламати голову над тим, кому виділити кілька тисяч гривень, а кому – ні, обідню перерву він вирішив затягнути не на годину чи півтори, як зазвичай, а навіть на цілих три.
2
О п’ятнадцятій годині Олекса Дмитрович Кендюх після гарного обіду у колі власної жінки повернувся до свого робочого кабінету. Тільки-но він всівся у крісло, як настирливо задзеленчав телефон.
– Алло, – приклавши слухавку до вуха, відгукнувся він.
– Олексо Дмитровичу? – перепитав знайомий голос.
– Так, Іване Петровичу, – відразу впізнавши голос керуючого справами облдержадміністрації, відповів Кендюх і, мов по команді, піднявся з крісла й виструнчився, мов новоспечений лейтенант перед генералом.
– Доброго дня, Олексо Дмитровичу!
– Доброго дня, Іване Петровичу!
– Олексо Дмитровичу, ви самі в кабінеті?
– Сам, – глипнувши для надійності на щільно зачинені вхідні двері свого службового кабінету, підтвердив він.
– Неприємна новина, Олексо Дмитровичу. Не знаю, як і сказати вам…
– Та кажіть вже, Іване Петровичу, як є.
– Розумієте, Олексо Дмитровичу, губернатор думає провести у вашому районі виїзне засідання облдержадміністрації. Ви ж розумієте, що це означає?
Кендюх аж сполотнів від почутої новини. Як правило, такі заходи проводять у кращих районах, щоб показати відстаючим сусіднім, як треба господарювати.
