й жартує!..» – «Не жартую,Єй-богу, Ярино! —
Не жартую…» – «То це й справді
Ти завтра покинеш
Мене й батька… Ні, жартуєш.
Скажи-бо, Степане! —
Хіба й справді я не сестра?..»
«Ні, моє кохане!
Моє серце!» – «Боже ти мій!
Чом же я не знала?
Була б тебе не любила
І не ціловала.
Ой, ой, сором! Геть од мене!
Пусти мої руки!
Ти не брат мій! ти не брат мій!
Муко моя! муко!»
І заплакала Ярина,
Як мала дитина,
І крізь сльози промовляє:
«Покине!., покине!..»
Як той явір над водою,
Степан похилився.
Щирі сльози козацькії
В серці запеклися!
Мов у пеклі… А Ярина
То клене, то просить,
То замовкне… поцілує,
То знов заголосить!
Незчулися, як і смеркло.
І сестру, і брата,
Мов скованих, обнявшися,
Застав батько в хаті!
І світ настав, а Ярина
Ридає… ридає…
Уже Степан із криниці
Коня напуває.
Взяла відра та й побігла
Ніби за водою
До криниці… А тим часом
Запорозьку зброю
Виніс батько із комори,
Розгляда, радіє,
Приміряє… ніби знову
Старий молодіє!
Та й заплакав… «Зброє моя!
Зброє золотая!
Літа мої молодії,
Сило молодая!
Послужи ж, моя ти зброє,
Молодій ще силі!
Послужи йому так щиро,
Як мені служила!..»
І Ярина дає зброю,
А Степан сідлає
Коня, свого товариша,
Й жупан одягає.
І шаблюка, мов гадюка,
Й ратище-дрючина,
І самопал семип’ядний
Повис за плечима.
Аж зомліла, як узріла,
І старий заплакав,
Як побачив на коневі
Такого юнака.
Веде коня за поводи
Та плаче Ярина.
Старий батько іде рядом,
Наставляє сина.
Як у ві[й]ську пробувати,
Старших шанувати,
Товариство поважати,
В табор не ховатись.
«Нехай тебе Бог заступить!» —
Як за селом стали,
Сказав старий, та всі тро[є]
Разом заридали.
Степан свиснув, і курява
Шляхом піднялася.
«Не барися, мій синочку,
Швидче повертайся!..» —
Старий сказав та й заплакав.
Мов тая ялина
При долині, похилилась,
Замовкла Ярина;
Тілько сльози утирає,
На шлях поглядає.
Із куряви щось вигляне
І знов пропадає.
Ніби шапка через поле
Котиться, чорніє…
Ховається… мошечкою
Тілько… тілько… мріє,
Та й пропало… Довго, довго
Стояла Ярина
Та дивилась, чи не вирне
Знову комашина.
Не ви´рнула; похилилась,
Заплакала знову…
А за нею й старий батько,
Та
