Привет тебе, великий певец Украины, борец за родину и правду. Благослови и нас на это дело».
…Бувши плоттю від плоті і кров’ю від крові свого багатостраждального народу, безмежно люблячи його і належачи йому всією своєю істотою, він не приймав у ньому те, що було виховане століттями соціального поневолення і національного розтління. Взявши від народу краще і життєдайне, він відринув гірше, ветхе. Та він не лише взяв від народу – він йому сторицею віддячився. Він ствердив самодостатність українського світу – як антитезу малоросійськості й провінціалізму. Він присвятився розвиткові гуманістичних і демократичних понять у суспільстві. Велика його заслуга перед українським народом у тому, що він уперто вщеплював у його свідомість ідеї демократизму, народного самоврядування (з історичної традиції народу ж і виведені, але збагачені й поглиблені світовою думкою), соціальної та національної справедливості, правди і свободи (поняття правди і волі, що проймають усю його поезію, в специфічно шевченківському розумінні дуже широкі, дуже конкретні і дуже людяні). Велика заслуга його і в тому, що, доклавши стільки зусиль для пробудження національного самоусвідомлення українського народу та виховання національної гідності, він спрямовував їх не в бік національної замкненості, винятковості чи ворожнечі, а в бік взаємопізнання та взаємоповаги, рівноправного спілкування народів.
Та Шевченко належить не лише Україні – всьому людству, хоч кожне його слово – про Україну.
Тут відбувається нечасте в історії літератури, – але підвладне генієві, – щасливе перетворення; поезія, породжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст, характер, призначення якої безпосередньо національні, набуває загальнолюдського значення, виростає до світових масштабів, стає «родовим» явищем людського духу.
Загальнолюдське значення поезії Шевченка не тільки в тому, що він, як і кожен геній, збагатив духовний потенціал людства, світ його ідей та почувань, зробивши набутком, доступним для всіх народів, те, що пережив, передумав, скристалізував у слово народ український і чого він досягнув у царстві думки і духу. Загальнолюдське значення Шевченкової поезії і в тому, що вона самому українському народові дала розуміння його долі, його потреб та його завдань перед лицем майбутнього – з погляду загальнолюдської історії та боротьби, загальнолюдських завоювань розуму й духу, світового прогресу; з висоти найпередовіших ідеалів та уявлень свого часу.
І є ще один аспект цієї проблеми, де мова повинна йти про взаємопроникнення вселюдського, народного і суб’єктивного, про народність та індивідуальність великого поета. В поезії Шевченка відбилася вся глибина і самобутність його особистості. Те, що він пережив і передумав, вищою мірою виявляє сутність людини взагалі і водночас позначене печаттю могутньої і неповторної індивідуальності, засвідчуючи невичерпну багатоманітність людського духу. (Рабіндранат Тагор: «Ми повинні в усьому світі знайти безкінчений
