Кобзар. Вперше зі щоденником автора. Тарас Шевченко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко страница 38

Кобзар. Вперше зі щоденником автора - Тарас Шевченко

Скачать книгу

мліло:

      Воно чуло недоленьку,

      А сказать не вміло.

      Не сказало – осталася,

      День і ніч воркує,

      Як голубка без голуба,

      А ніхто не чує…

      Не щебече соловейко

      В лузі над водою,

      Не співає чорнобрива,

      Стоя під вербою,

      Не співає – сиротою

      Білим світом нудить.

      Без милого батько, мати —

      Як чужії люди,

      Без милого сонце світить —

      Як ворог сміється,

      Без милого скрізь могила…

      А серденько б’ється!

      Минув і рік, минув другий —

      Козака немає;

      Сохне вона, як квіточка;

      Ніхто не питає.

      «Чого в’янеш, моя доню?» —

      Стара не спитала,

      За сивого, багатого

      Тихенько єднала.

      «Іди, доню, – каже мати, —

      Не вік дівувати.

      Він багатий, одинокий —

      Будеш панувати».

      «Не хочу я панувати,

      Не піду я, мамо!

      Рушниками, що придбала,

      Спусти мене в яму.

      Нехай попи заспівають,

      А дружки заплачуть:

      Легше, мамо, в труні лежать,

      Ніж його побачить».

      Не слухала стара мати,

      Робила, що знала.

      Дивилися чорнобрива,

      Сохла і мовчала.

      Пішла вночі до ворожки,

      Щоб поворожити,

      Чи довго їй, одинокій,

      На сім світі жити?..

      «Бабусенько, голубонько,

      Серце моє, ненько,

      Скажи мені щиру правду,

      Де милий-серденько?

      Чи жив-здоров, чи він любить?

      Чи забув-покинув?

      Скажи ж мені, де мій милий?

      Край світа полину!

      Бабусенько, голубонько,

      Скажи, бо [ти] знаєш…

      Мене мати хоче дати

      За старого заміж.

      Любить його, моя сиза,

      Серце не навчити.

      Пішла б же я утопилась —

      Жаль душу згубити.

      Коли нежив чорнобривий,

      Зроби, моя пташко,

      Щоб додому не вернулась…

      Тяжко мені, тяжко!

      Там старий жде з старостами…

      Скажи ж мою долю».

      «Добре, доню! Спочинь трошки.

      Чини ж мою волю.

      Сама колись дівувала,

      Теє лихо знаю;

      Минулося – навчилася:

      Людям помагаю.

      Твою долю, моя доню,

      Позаторік знала,

      Позаторік і зіллячка

      Для того придбала».

      Пішла стара, мов каламар

      Достала з полиці.

      «Ось на тобі сього дива.

      Піди до криниці,

      Поки півні не співали,

      Умийся водою,

      Випий трошки сього зілля —

      Все лихо загоїть.

      Вип’єш – біжи якомога;

      Що б там не кричало,

      Не оглянься, поки станеш

      Аж там, де прощалась.

      Одпочинеш; а як стане

      Місяць серед неба,

      Випий ще раз; не приїде —

      Втретє випить треба.

      За перший раз, як за той рік,

      Будеш ти такою;

      А за другий – серед степу

      Тупне кінь ногою, —

      Коли

Скачать книгу