віру до майбутнього людства.
Як і на всіх дітей, з ніжністю і втіхою дивиться на Дитину її Батько. Тесля, великий майстер своєї справи, який прийняв Сина, що перевершив усі його сподівання, як дивовижний дар Неба, даний йому в опіку.
Немовляті потрібні тепло та їжа. І вся Природа зачинає їй догоджати. Ясла її скромні, встелені соломою, але в тій соломі спочиває душа Вогню, теплоти, м’якості ліній і форм… Усяка животина ласкаво горнеться до неї і оздоровлює своїм теплим подихом повітря. Віл і мул не здатні мислити, але вміють любити.
Рознеслася новина довкола… Сходяться вівчарі зі своїми отарами; вони хочуть бачити таке гарненьке, таке світле Дитя, яке спить у яслах з одвічним усміхом на устах. І вівчарі беруться рознести по всіх усюдах новину про маленьке диво. І новина розходиться. На всі чотири сторони світу. Волхви теж прознають про гарне Дитя, яке гідне посісти трон і стати над людьми. Вони вирушають у путь у пошуках дива і таїни, без яких Волхви не Волхви. Троє їх іде дорогою до ясел. Належать вони до різних рас, мають різний колір шкіри, різні мови і несхожі убрання. Але всі троє ідуть за тією самою Зорею. Бо й до Неба дійшла новина…
Бог-Отець розпросторює Благодать. Зі Слави його народилося на Землі Дитя, яке має знову прославити всіх людей. І Благодать Бога-Отця – це яскрава комета, що сяє в темряві ночі, щоб ніхто із смертних не заблукав, щоб усі могли прийти до ясел.
Дитя широкославне, Дитя Боже… Це воно сколихнуло цілий світ.
…Волхвів
Сьогодні я бачила волхвів. Вірні тисячолітній традиції, в означений день вони з’явилися на видноколі ілюзії дітей та дорослих, бо вони – владарі для всіх.
Певна річ, невинні діти сприймають дива як належне. Ось чому діти вміють і можуть тішитися кожною дрібничкою: жовтим листочком, якоюсь шворкою, дерев’янкою чи кристалом, що міниться барвами під сонячним промінням. Чарами цих волхвів дитина прозирає заховані скарби, що належать простодушності.
Та якось прийшли обтяжені прожитими роками дорослі і байдужісінько скинули їх на дитячу душу, зістаривши її і збіднивши на надії. Дорослі розтлумачили, що волхви – це звичайнісінька вигадка, щось нереальне і неможливе, оскільки жоден з наявних приладів не зареєстрував їхнього існування чи появи серед людей. Того дня дорослі вигубили багато дітей, навіть те добре дитя, яке жило в глибині власних сердець.
Та не всіх дітей вигублено; ті що лишилися, сіяли нові зернята ілюзії в очікуванні іграшок, радощів, тихої ходи волхвів, які приходять з Таїни зірок і, сповнивши свою місію, знову повертаються в Таїну.
Та й не всі дорослі постаріли. Дехто потай від усіх з дитинства зберігає внутрішній редут – первовічне і добре, здатність снити волхвами навіть у подобі дорослих. Ці дорослі досі вірять у волхвів, які все відають, усе можуть і всьому зараджують самим лише небесним поглядом. Вони й дотепер нишком просять у них улюблених дорослими іграшок і трохи любові, трохи слави, шляхетну ідею, задля якої варто жити, трохи супокою в серці, трохи просвітлення
