і дуже ризикує до часу занапастити своє життя, якщо й далі простуватиме шляхом, який, власне, сам і обрав.
Так, я знаю, що молодь вживає наркотики, щоб «утекти», уникнути суспільства, яке її зневажає, не розуміє і не дає їй розправити крила… Аргумент, безперечно, не новий, але не позбавлений сенсу.
Звісно, наркотики допомагають втекти від того, що викликає відразу. Певне, старші і батьки, що мусили б зорієнтувати цю молодь, не мають часу на уважливість та чуйність, позаяк самі намагаються в усьому наслідувати молодь, яку, власне, не розуміють. Тим часом як старші не журяться домашнім вогнищем, зодягаються і танцюють у молодіжному стилі, шукають пригод, аби бути «сучасними», забуваючи про батьківський обов’язок, їхні діти кидаються в обійми наркотиків і здаються на ласку лихих порадників, яких і шукати не треба.
Та чи варто все суспільство винуватити в такому стані речей? Можливо, певна частка відповідальності і лежить на суспільстві, яке сьогодні воліє не виказувати свого занепокоєння, але не вся. Неймовірно, щоб усе суспільство свідомо погодилося втратити свою молодь, своє майбутнє…
Є інші винуватці, і саме їх треба шукати. Винні ті, що зробили все можливе й неможливе для розвінчання усього вартного для людської душі, ті, що «вбили Бога», ті, що спаплюжили пам’ять героїв, ті, що забруднили власною ницістю великі подвиги історії, ті, що, прибравши личину «навчителів молоді», вивищили ґанджі над чеснотами…
Винні ті, що, мов ті «печерники Платона», ховаються від світу, тим часом як їхні прислужники розповсюджують наркотики, привчаючи до них молодь. Це збагачує жменьку людей, а більшість – занапащає.
Винні ті, що, спаплюживши все – кохання, дружбу, родину, честь, почуття обов’язку, спромоглися заповнити цю порожнечу хіба що втечею в ілюзорні світи, які існують доти, доки є гроші в кишені наркомана.
Винні ті, що, почуваючись нікчемами і невдахами, зі шкури пнуться, щоб звести інших до свого стану, щоб не було відмінностей, щоб панувала рівність, щоб ніхто не вивищився своїми чеснотами.
Наскільки легше руйнувати, ніж будувати! І, нарешті, винні самі молоді люди, що підпадають під вплив наркотиків. Хай вони й менш винні, але вина з них не знімається. Їхня вина у відсутності мужності. Для того, щоб уживати наркотики і бунтувати проти суспільства, мужність не потрібна. Натомість, вона потрібна для того, щоб відмовитися від наркотиків і трудитися в суспільстві, яке варто удосконалювати.
Нікого не можна змусити робити чи думати те, чого він не хоче. Кожен має вроджену силу волі. Можна піддатися на підмову ошуканцям, а можна дослухатись до голосу власного сумління, яке, через свою природну схильність до справедливості, вкаже різницю між добрим і недобрим. Дарма що батьки не виправдовують сподівань, дарма що немає щирих друзів, дарма що життя не таке, як мріялося! Ми не одні! З глибин історії тисячі мислителів, філософів, доброзвичайних людей промовляють до нас і напучують на добру путь. Не втікати треба, а трудитися задля загального
