про зливу, яка пройшла областю і підтопила поля зі збіжжям. Віталіку було на це начхати. Там, де він працював останні роки, було багато води, тож вона хлопця не турбувала. Турбувала його телеграма, вірніше, її зміст, який не давав хлопцю спокою. Після школи він трохи, для годиться, повчився в університеті, та зрозумів, що вища освіта не для нього. Посварившись з батьком, він подався до дядька на Камчатку, де перетираючи червону ікру з сіллю і прянощами, долав свій юнацький максималізм. А дарма. Треба було помиритися з батьком, а тепер-от виявилося вже пізно…
– Віталя! Е-е-е! Ти де тут взявся? – з мурашнику, що копошився на вокзалі, вигулькнуло знайоме обличчя.
Віталік придивився. То був Вован.
– О! Привіт! А ти який був шустрий, такий і є, – зрадів появі однокласника Віталік. – Ти чого тут?
– Та я ж он в інтернет-центрі працюю адміністратором. Задовбався сидіти, думав вийти покурити, а тут бачу – ти! Слухай, Вєталь, коли ж це я тебе останнього разу бачив? А ти якось змінився! – не вгавав Володя.
– Постарів чи нє? – поцікавився серйозно у однокласника Віталік.
– Та нє, не те щоб постарів. Ти став якийсь доросліший, серйозніший, мужніший!
– Ну дивись мені. Повірю на слово.
– То де ти тут взявся? Я тебе після школи, мабуть, і не бачив. – перепитував Володя, поки вони прямували через залу очікування надвір.
– Не бачив, бо я на Камчатці ікру робив. Я ж ото пару років повчився в університеті та й кинув. Не те, щоб не міг вчитися, просто ти ж знаєш, яка в мене була поведінка. Я там одного викладача якось уперіщив, щоб не діставав, а він на мене поскаржився, то мало під статтю не попав. Порадили краще тихо піти з університету. Ну то я і пішов.
Володька смачно затягнувся цигаркою і задумався.
– Це ж ти, мабуть, червоної ікри наївся! І риби!
– Та нє, Вован. На все життя не наїсися, – посміхнувся Віталік. – Зажди, я пиріжка куплю, бо їсти хочу як вовк.
Наминаючи пиріжки, Віталік розпитував у Володьки про інших однокласників. А Вован без кінця дивувався, що його однокласник не зареєстрований в соцмережах.
– Вєталь! Та якби ти зайшов колись у «Фейсбук», то нічого б в мене не питав. Он Мітя відростив патли, знайшов якихось хлопців, схожих на бомжів, і вони стали записувати пісні. Його часто по радіо крутять.
– Ага, я якраз радіо слухав, як їхав, то чув їх пісню. «Кицьки і цицьки»… Мітя не змінився.
– Петра батьки намагались запхнути хоч в якийсь коледж чи технікум після школи, але марно. Та й навіщо мучити хлопця. Ну не хотів він вчитися і край. Зате от трактор водить як Шумахер і за сезон у полі «зрубує» більш як 50 тисяч гривень. Ще й господарство вдома має, то їм з жінкою вистачає.
– А він одружився? – уточнив Віталік.
– Так, на Тетяні. Тій, що у класі Б вчилася, донька фізрука.
Віталік слухав безліч цієї, по суті, непотрібної
