того ранку прийшла до «Троянди-Шипшини», більшість завсідників уже поснідали і розійшлися, хто до церкви, хто на імпровізовані форуми на міському майдані. Була дев’ята година. Барбі працював сам, ні Доді Сендерс, ні Ейнджі Маккейн на роботу не з’явилися, що нікого не здивувало. Розі відбула до «Фуд-Сіті». І Енсон разом з нею. Залишалося сподіватись, що вони повернуться навантажені продуктами, проте Барбі не тішив себе надіями на це, поки не побачить покупок на власні очі.
– У нас закрито до обіду, – сказав він. – Але кава є.
– А цинамоновий рулет? – запитала з надією Джулія.
Барбі похитав головою.
– Розі їх не готувала. Намагається зекономити пальне для генератора, щоб працювати якомога довший час.
– У цьому є сенс, – погодилась Джулія. – Тоді просто кави.
Він приніс кавник і зауважив, наливаючи каву:
– У вас утомлений вигляд.
– Барбі, цього ранку кожен має втомлений вигляд. Усі жахливо налякані.
– Як справи з газетою?
– Я думала, випущу її на десяту, але виглядає на те, що вийде вона лише близько третьої дня. Це буде перший надзвичайний випуск «Демократа» з того часу, як наша Престіл якось була розлилася втричі вшир.
– Проблеми з друком?
– Та ні, поки живий мій генератор. Просто я хочу сходити до бакалії, подивитися, чи не зібралася там орда. Якщо так, додати про це в репортаж. Піт Фрімен уже мусить там знімати.
Барбі не сподобалося це слово – орда.
– Господи, я сподіваюсь, люди будуть поводитися пристойно.
– Будуть. Це ж, врешті-решт, Мілл, а не Нью-Йорк.
Барбі не був певен, що є істотна різниця між загнаними в кут польовими й міськими мишами, але промовчав. Вона краще за нього знала місцевий люд.
І Джулія, ніби прочитавши його думки, промовила:
– Звичайно, я можу помилятися. Тому-то й послала Піта. – Вона роззирнулася навкруги. За стійкою ще сиділо кілька чоловік, докінчували свої яєчні, допивали каву, і, звісно, за столом в кутку – «баляндрасником» на жаргоні янкі – затяті старигани пережовували події, що трапилися, і дискутували про те, що може трапитися надалі. Утім, у центрі ресторану залишилися тільки вона й Барбі.
– Маю до вас пару слів, – промовила вона стишено. – Перестаньте нависати, як той Кельнер Віллі[132], і сядьте.
Барбі слухняно сів, налив і собі кави. Йому дісталися залишки з денця кавника, тож і на смак вона була, як солярка… але ж, звісно, саме на денці й гуртуються головні сили кофеїнового воїнства.
Джулія засунула руку в кишеню сукні, витягла мобільний і штовхнула телефон по стільниці в його бік.
– Ваш полковник Кокс знову дзвонив о сьомій ранку. Гадаю, він теж не дуже виспався цієї ночі. Попросив мене передати вам оце. Він не знає, що у вас є власний.
Барбі не поворухнувся, щоб узяти телефон.
– Якщо
Кельнер Віллі – створений 1945 року мальований персонаж із логотипа новозеландського світлого пива «Waikato Draught».
