Ви нібито усвідомлюєте, що таке цей Купол, і в той же час не можете собі уявити, на що вже перетворилося завдяки йому це місто. А минуло якихось лиш тридцять годин.
– У такому разі допоможіть мені зрозуміти.
– Ви кажете, що Президент мене призначив. Припустімо, я дзвоню йому і кажу, що він може поцілувати мене в мою голу рожеву сраку?
На нього перелякано подивилася Джулія, і це додало Барбі натхнення.
– Або припустімо, я скажу, що був зашифрованим агентом Аль Каїди і планував його вбити – стрель, просто в голову. Як щодо цього?
– Лейтенанте Барбара, тобто полковнику Барбара, ви вже достатньо сказали…
Барбі так не вважав.
– Чи зможе він прислати ФБР, щоб мене вхопили? Секретну службу? Бісову Червону армію? Ні, сер. Він нічого не може.
– Ми маємо плани на те, як це змінити, я вам уже пояснював, – голос Кокса втратив розслаблені, поблажливі нотки. Тепер просто один старий вояк гаркнув іншому.
– Ну, якщо це спрацює, прошу, присилайте будь-кого з будь-якої федеральної агенції, нехай мене заарештують. Але поки ми залишаємося відрізаними, хто тут мене захоче слухатися? Вберіть собі це в голову: це місто відокремлене. Не тільки від Америки, а від цілого світу. Ми тут нічого з цим не здатні зробити, і ви зі свого боку теж.
Кокс заговорив заспокійливо:
– Друзяко, ми намагаємося вам допомогти.
– От ви так кажете, і я вам майже вірю. А хто ще повірить? Коли люди бачать, якого сорту послуги вони отримують за свої податки, бачать солдатів, що стоять до них спинами. Це вельми переконливий доказ.
– Щось забагато ви говорите як для того, хто вже сказав «ні».
– Я не кажу «ні». Але щойно я лише чудом уникнув чергового арешту й оголошувати себе комендантом наразі не дасть ніякої користі.
– То, мабуть, я мушу зателефонувати першому виборному… так, де тут його ім’я… Сендерсу… і повідомити йому…
– Саме це я й мав на увазі, кажучи, що у вас хибні уявлення. Тут зараз те саме, що було в Іраку, тільки й різниці, що ви тепер не польовий офіцер, а сидите у Вашингтоні і стали таким же нетямущим, як решта отих кабінетних солдатів. Слухайте сюди: часткові розвіддані – це гірше, ніж зовсім ніяких.
– Неповне знання – небезпечна річ, – задумливо промовила Джулія.
– Якщо не Сендерс, тоді хто?
– Джеймс Ренні. Другий виборний. Він тут альфа-кнур.
Запала пауза. Потім Кокс сказав:
– Можливо, ми залишимо вам інтернет. Хоча дехто з нас тут вважає, що його блокування – це рефлекторна реакція.
– Чому це вам так ввижається? – спитав Барбі. – Хіба ваші там не розуміють, що, якщо ми залишимося з інтернетом, рецепт пиріжків із журавлиною тітоньки Сари рано чи пізно обов’язково просочиться у світ.
Джулія випросталася на сидінні й беззвучно проартикулювала губами: «Вони хочуть заблокувати інтернет?» Барбі показав
