style="font-size:15px;"> – Скромня-а-ага, боїшся признатися, що тобі хочеться ще-е-е! Але мені для тебе нічого не шкода, – великодушно промовляла лікарка і заносила гострий предмет над безіменним пальчиком жертви.
Решта безбатченків, зачувши метушню, сполохано визирали зі своїх яселець і коли бачили, як їхній закривавлений однополчанин відчайдушно тріпоче в руках грізної тьоті, як він, втративши голос від крику, лише страдницьки роззявляє роток, а його личенько від катувань поступово втрачає людські риси, то їхніми голосіннями наповнювалася вся зала.
Дозволивши дитяточку перепочити хвилинку-другу, лікарка розпорювала гострим предметом його мізинчик і наспівувала пародію на відому колисанку Миколи Сома:
Заходить до хати вампір волохатий
І з ним добра баба Яга.
Як візьмуться кров із дитинки смоктати.
Ля-ля-ля, ля-ля-ля, ля-ля.
Рученьки-ніженьки повідривають…
Урівноважувалася лише тоді, коли на діточих ручках були переколені усі пальчата, а немовлятко повністю знесилювалося від болю й плачу і звішувало голівку. Мовчазним це ангелятко було вже нецікавим для мучительки. Вона потребувала здорового вереску. Наступного дня служителька Гіппократа штрикала невинні рученьки іншого писклятка, а далі – черговій сиротинці дошкуляла. Не дивно, що коли у дверях спальні появлялися чорні закрути її волосся – малесенькі невільники перелякано забивалися у кутки своїх ліжечок, прикривали очка рученятами-прутиками, сіпались, наче їх било струмом, і гірко ридали. Дехто у відчаї припадав мокрим носиком до віконної шибки, тарабанив у неї майже прозорими від недоїдання зап’ястячками, бився об холодне скло пташкою, намагаючись привернути до себе увагу перехожих, які проходили протилежним боком вулиці. Але заклопотані дорослі не мали часу поглянути вгору на вікна, за якими беззахисні мешканці інтернату беззубими устоньками марно волають про допомогу. Багато з цих сіромах, не витримуючи щоденних стресів і, проживши всього десять-одинадцять місяців, помирало. Але експерти так і не змогли дошукатися причин смерті: Турянська кожного разу змащувала поштрикані пальчики кріпачат якимсь тільки їй відомим еліксиром, після якого не залишалося жодних слідів.
На відміну від лікарки Турянської практикантка Оля, яка віднедавна появилася в амбулаторії «Щасливого дитинства», терпіти не могла дитячого плачу. Отож лоскотала п’ятки хлоп’яточкам та дівчаточкам, від яких відмовилися мами. Спершу маленьке, бувало, й сміється, але далі його ротик стурбовано стягувався, і воно намагалося вивільнити ніжку з цупких пальців медсестри, «забава» якої уже починала його непокоїти і врешті ставала нестерпною. Оскільки Оля далі продовжувала цю «потіху», то пуцьвірінок зойкав, звивався у корчах, благаючи в такий спосіб зглянутися над ним. Та марно. Тоді сердечко у бідачки не витримувало і розривалося. А у віченьках застигав німий крик «За що!!?»
Коли Оля вперше порішила немовлятко, то страшенно переживала і, плачучи, прибігла до Турянської зізнатися
