хлопців з її курсу з самого початку навчання мріяли з нею переспати і по чорному заздрили Єгорові, та й до всього вона нібито була якоюсь родичкою ректору, хоча цього й не афішувала.
Соля, звичайно, як і будь-яка закохана дівчинка її віку, не думала, що Єгор міг би зустрічатись з тою Світланою через її службове положення, так би мовити. Він, звичайно, був із бідненької сім’ї, і коли переїхав до Світлани, то став помітно краще вдягатись, і гроші в нього з’явились, але ж не міг він через гроші, і тому подібне… Ні, дурниці! Він же такий хороший. Ну просто найліпший у світі.
На місто лягають сутінки, і на розбиті провінційні дороги лягають сутінки, і на села та хутірці вкруг міста лягають пізні липневі сутінки. І довжаться лячні тіні, і над химерними болотами, над меліораційними каналами в очеретах та вербах, над рядами тополь вздовж доріг і над хащами вздовж залізничних насипів підіймається густий біластий туман. І сонце сідає за далекий обрій, плутаючись в дротах високовольтних ліній.
І очманілі електропоїзди сунуть крізь дурну провінцію, поєднуючи острівці міст, і в містах загораються дурманні примарні вогні, і машини розрізають фарами тьму доріг, і псують шинами скорботний розбитний асфальт, і тривожать псів у будах, аби ті затим не давали спати своїм хазяям у тихих напівмертвих селах.
І в вишині на сході блищать близькі зорі середини літа, зорі мінливі, п’янкі зорі юності.
І туман встає над покинутим піонерським табором в Сулимах, над його лиховісними хащами і його високими густими травами.
І там чутно людські голоси.
– Ото дурбелик, і скільки тут тої міді, га?
– Та ось завали рот! Тут сама табличка кілограм десять, онно поваж возьми. Попробуй, ну…
– Сука, мало того, шо перлись ще, млядь, через усе болото, так поки ще розколупали той пам’ятник, я гребу… Аж упрів на…
– «Дітям-піонерам майбутнього від…» – шо це за херня?
– «Від їх ровесників…», дурбелик ти…
– Та ось завали… «Від їх ровесників, дітей-піонерів 1984-го року. Відкрити в 2084…» Це що, через сто років, виходить?
– Ну ти, блін, каліка, порахуй возьми. Чи тільки до десяти, а далі ні? Капсула часу називається, чув таке? Ану дай хоть подивлюсь, шо вони там накалякали… А то ми до дві-84-го не доживем з таким життям собачим… Ну.
– Та тут шось важке, мля…
– Ось не гони.
– Мля буду, ану, Вітя, поможи лишень…
– Ну давай, тягни вже!
– Ніхера собі грамота. Може, це бомба яка… Сука! Шо це за херня?
– Ану дай сюди… Та важке, бля. Ану достань ліхтар з сумки, вже не вижу ніхера… Що це за поїбень? «Власність Міністерства оборони СРСР», тут іще номера якісь… Шо таке Ахірет, ти знаєш?
– Ні…
– Блядь, оце ми шось нашли… Тут іще шось, Масіх якийсь, шо за Масіх? Код для активації
