Хвостик – це не прізвище, а прозвисько. І прилипло до Омелька, а потім перейшло до всієї його родини, після випадку, який трапився ще за часів його дитинства.
– Дитинства? Так давно?
– Саме так. Ти, Васильку, бачив, як качка пливе з каченятами по ставку?
– Так. Вона пливе попереду, а каченята за нею, один за одним, наче прив’язані на мотузочок.
– Вірно, внучку. Ось саме так одного разу з двору Сергійчуків вийшло п’ять хлопців – старші брати Омелька. Першим вийшов і пішов по дорозі, найстарший брат Гриць. За ним, трохи відстаючи – Пилип. Потім з подвір’я вийшов Федір і інші брати: Кость та Іван. Йдуть вони ланцюжком, один за одним, як каченята. Раптом Гриць обернувся, щоб переконатися, чи є брати і розсміявся від того, що він побачив: за всіма ними не йшов, а біг маленький Омелько. Це так потішило Грицька, що він голосно вигукнув, звертаючись до братів: «Дивіться! За нами біжить хвостик!» З того часу Гриць, його брати, друзі братів казали про Омелька не інакше, як – Хвостик.
– А баба Горпина чому Хвостикова?
– Тому, що вийшла заміж за нього – Хвостика. Діти чиї? Хвостикові. Онуки та правнуки чиї? Хвостикові. І так буде доти, поки рід буде жити в селі.
Дід продовжував:
– Часто на запит російського чи польського уряду, чи нема в Січі якогось Холопа поміщика Іванова на ім’я Іван, запорізький кіш відповідав, що таких осіб на Січі немає. Але насправді були новачки-майбутні козаки на прозвисько Задерихвіст чи Загубиколесо, котрі вступили до лав козаків приблизно в той час, про який запитують московські чи польські пани.
– Ото ж! – продовжив розповідь про пращура дід Омелько – . Сидять поважні козаки в курені покритим соломою і обговорюють позитивні риси та вади характеру майбутнього козака і Семена щоби дати йому, як заведено у Січі, влучне прозвисько. Сперечаються і ніяк не можуть дійти згоди. Семен ходить у білих штанях? Так, але козак на прозвисько Білоштан вже є. Начебто має скривлений ніс? Так Кривоніс теж вже є. Не вживає пива? Так Непийпиво теж є. Придибайло, Нетудивітер, Козоріз також є… Сперечаються вже котру годину, а Семен стоїть перед ними і нудиться. Раптом він рвучко вискочив з хати, витягнув зі штанів кресало (тоді не було запальничок), викресав вогню і підпалив солом’яну стріху хати, у якій з приводу його прозвиська радилися козаки. Побачивши це, вони прожогом вискочили з хати. Один з них підскочив до Семена з лайкою: «Клятий палій! Що ти наробив?» Тут таки і прилипло до Семена це слово – Палій. І став невідомий втікач з невідомого села Семеном Палієм. Відчайдуха Семен Палій дослужився на Запорізькій Січі до полковника і став прикладом для інших козаків. Його прізвисько перейшло нащадкам вже у якості прізвища, доки не дійшло до нас з тобою. Так, що ми з тобою маємо обов’язок перед полковником Семеном Палієм нести почесне і відповідальне звання козака.
А знаєш що було і завжди буде ознакою справжнього козака?
– Ні, дідусю, не знаю.
– Це, – якось урочисто промовив Омелько. На хвильку задумався і проказав:
– Це завжди були вірність (Богу, Україні
