казковості.
Приїхали під висотний будинок, Роман поставив автомобіль у сучасному гаражі, який був розташований під будинком. Уляна вийшла з авто і взяла коханого під руку. В іншій руці він ніс велику торбу з продуктами, які купив дорогою додому. Вони прямували до ліфта, що був тут же на стоянці автомобілів. Уляна йшла щаслива! Яка це радість – іти під руку з коханим і не оглядатись, як колись давно, чи тебе бачить хтось зі знайомих, що ти ідеш із чужим чоловіком! Тепер вона була вільна, і біля неї був чоловік, який належав тільки їй.
…Піднялись ліфтом на десятий поверх.
– Трохи височенько, – засміялась Уляна.
Коли Роман відчинив двері квартири і вона зайшла всередину, на неї повіяло приємним запахом недавнього ремонту житла і свіжої фарби. Уляна пройшла коридором, Роман увімкнув скрізь світло, і вона побачила, що квартира ще не обжита – обставлена новими меблями і сучасною апаратурою, але видно, що все робили чоловічі руки – було незатишно. Над вікнами прикріплені карнизи, але штори і тюлі лежали на дивані. Вона стояла посеред кімнати та уважно обдивлялась навкруги – тут для неї було багато цікавого. Кожна річ щось промовляла про свого господаря.
Роман поставив торбу в кухні, побрязкав якимось посудом, потім порипав дверима холодильника і нарешті прийшов до неї в кімнату. Приніс невеличкий металевий таріль із частуванням. На ньому стояло маленьке блюдечко із порізаним лимоном та дві широкі склянки, в яких на третину їхньої висоти був налитий темно-бронзовий напій. З усмішкою простягнув Уляні склянку, взяв собі, а таріль поставив на стіл.
– Кохана, це дуже смачний коньяк, я вже не за кермом й із задоволенням вип'ю за нашу зустріч. Ти бачиш, що мій дім потребує господині, і я надіюсь, що її вже знайшов, тобто, правильніше сказати, нарешті, дочекався, – Роман щасливо засміявся, легенько стукнув свою чарку об чарку Уляни і підніс напій до вуст.
…Вони не спали майже до ранку – кохались і говорили, потім знову кохались і говорили, говорили… У них накопичилося багато новин і безмежна кількість нерозказаних за ці роки думок і вражень…
Ця ніч була відвертою розмовою та одкровенням про життя кожного з них – вони заповнювали білі сторінки їхнього минулого на «карті знань» одне про одного…
…У студентські роки Роман був старостою групи та комсоргом факультету. Це накладало на нього відповідальність за якість свого навчання та поведінку, але додавало моральних привілеїв – він завжди був на видноті, і вродливому сільському хлопцеві це лестило.
…Приїхав у місто без зайвих грошей і знайомств. Син простих селян, обдарований і старанний, успішно закінчив школу, і коли більшість однокласників-хлопців пішли в колгосп «чесати волам хвости» або, у кращому разі, у тракторні бригади закручувати гайки, він вирішив навчатись в університеті. І таки вступив самостійно, але велику роль у його житті відіграла красива зовнішність. Жінки-викладачки, які приймали вступні
