багатствами. Мені навіть доводилося чути, що зорі на небі слугують з Божої ласки людям, які подорожують вночі. Якщо це звичайний поетичний образ, то це прекрасно. Але якщо це утилітаризм, чого я дуже побоююсь, то виходить, що зорі призначені для того, щоб світити, бо ЛЮДИНА – вінець творіння – недобачає вночі…
Міркуючи так, ми потрапляємо в тенета Майї і, не вміючи читати у відкритій книзі Природи, обриваємо її внутрішнє листя та її покрив без найменшого жалю, а нині і без будь-якої користі.
Природа – це сцена, на якій ми можемо втілити наші власні сьогоденні досвідчення. У цьому світі живуть, відчувають і являють себе не тільки люди, а й камені, рослини, тварини, зорі… Людина – ще одна з багатьох сходинок, що утворюють велику драбину еволюції. І хто знає, чи не існують у Природі ще якісь, вищі за людину, істоти, яких ми не годні добачити? Якщо ми бачимо так багато, то чом би нам не бачити і все те, що вище за нас?
Але матерія прибирає незліченних форм. Деякі з них конкретні й видимі, інші непомітні для нашого ока. Коли на небі яскраво світить сонце, засліплюючи нас, ми не заперечуємо існування зір. А коли на землю опускається лагідна ніч і на небі спалахують зорі, хіба ми заперечуємо існування барв? Часом одні речі видно, а інші ні. Часом одні речі являють себе, а інші ні. Але всі вони існують. Залежить від часу і від нашої здатності бачити, від розуміння і навіть від еволюції.
Мало бачити, щоб розуміти. Брак розуміння і мудрості неабияк позначається на баченні. Для того, кому життя є питанням матеріального існування, Природа німа. Для того, хто почав внутрішньо пробуджуватися, Природа, як ми вже зазначали, є відкритою книгою, що містить в собі неосяжність знання. Якщо байдуже дивитися на листок дерева, він нічого не скаже. Але якщо придивитися до нього пильно, нам увиразниться сила-силенна доцільних деталей форми життя цього листка. Колір, форма, розмір, прожилки, спосіб вбирання повітря й сонця – усе це життьові покази розуму, який керує цією вітальністю.
Таким чином, цілком можливо, що засліплені Майєю люди не добачають вищих за нашу форм життя, бо ми дивимося на Природу з байдужістю невігласа. Варто лиш струсити з себе важкий сон, щоб зрозуміти.
Подібно до того, як у камені міститься майбутній рух дерева; подібно до того, як у рослині дихає майбутня чуттєвість тварини; подібно до того, як у тварині закладений майбутній розум людини, так і в людині присутня майбутня духова мудрість надлюдини. Варто лиш струсити з себе важкий сон, і майбутнє завібрує в нас. Варто лиш розплющити очі, і ми побачимо, що людина, обтяжена багатьма вадами, не може бути останньою і довершеною моделлю Природи. Варто лиш захотіти, і ми помітимо в собі ознаки майбутнього. Це майбутнє вже може бути втілене в якомусь вимірі, в якомусь ключі нашої власної Природи, яку ми на часі не знаємо.
Небо і земля – це сцени Природи з нескінченними формами явленого життя. Вони беруть від неба космічну силу зоряної містерії – містерії майбутнього. На землі вони сягають корінням в іншу,
