Нової Зеландії, Австралії, Південної Африки та Єгипту; тут були і колишні полярники, і ковбої. Сам Б’юкенен на початку війни перебував далеко на півночі, в канадській глушині, колекціонував арктичну флору і фауну, а тому дізнався про те, що сталося, лише наприкінці жовтня. І не гаючи часу, вирушив на південь. До першого великого поселення він устиг дістатися до Різдва, а потім продовжив свій шлях, маючи намір завербуватися в армію.
Ротою Б’юкенена керував досвідчений мисливець на велику дичину, Фредерік Кортні Селус, автор двох популярних книг про Африку[83]. Він утілював типового вікторіанського мандрівника-першовідкривача: безстрашний, оптимістично налаштований, безсоромний, безневинний, загартований і допитливий. Цей 64-річний чоловік з короткою сивою борідкою рухався з легкістю тридцятирічного. (Вікова межа в батальйоні становила 48 років, але багато з новобранців були значно старшими і відверто неправдиво повідомляли про свій вік – настільки велике було прагнення потрапити на війну[84].)
Батальйон від самого початку набув слави елітного з’єднання, де зібралися обрані сміливці. Але поміж тих, хто чекали на пероні, були й такі, хто фактично дезертирував з інших військових частин, щоб потрапити в цей батальйон. Він був єдиним з’єднанням у всьому Британському експедиційному корпусі, що не пройшло хоч якогось військового навчання. Уважалося, що ці люди великодосвідчені та всіляке навчання зайве, навіть образливе для таких gentlemen adventurers. Нічого дивного в тому, що цього вечора в повітрі линув «a spirit of romance»[85].
Більшість з них не знали одне одного. Для цих закоренілих індивідуалістів було незвичним раптово побачити себе у військовій формі – адже вона приховувала їхню неповторну своєрідність! Потрібно було ще познайомитися. 28-річний Ангус Б’юкенен – натураліст, ботанік і зоолог. Особливо його цікавлять птахи. Якщо має вільний час, намірений зібрати екземпляри східноафриканської флори і фауни.
Час спливає. Гамір голосів наростає, в гуртках присутніх лунає сміх. До одинадцятої вечора друзі та родичі починають відчувати втому від довгого очікування і поступово залишають перон, по двоє-троє осіб. До першої години ночі тут залишаються лише люди в формі. Наближається потяг, вони сідають у нього. Перед самим відправленням з’являються поліцейські. Вони перевіряють вагони в пошуках дезертирів. Але ті вже попереджені й швидко ховаються, перечікуючи, поки не піде поліція.
О другій годині ночі потяг відходить від вокзалу Ватерлоо. Він прямує до Плімута. Там на них чекає пароплав HMTS «Нойралія». На ньому вони і попливуть до Східної Африки.
45
Середина квітня 1915 року
Лаура де Турчинович бачить, як солдат їсть апельсин в Сувалках
Епізод з апельсином вразив її. Можливо, її реакція викликає подив, адже Лаура встигла побачити так багато страшного. Але швидше за все справа саме в тому, що за останні місяці вона пережила забагато: кожна людина має свій ліміт сил. Вона невтомно працювала
«A Hunter’s Wandering in Africa» і «Travel and Adventure in South-East Africa». Автор зажив слави, коли він, за прикладом багатьох інших мандрівників, здійснив турне з лекціями про свої пригоди. Він залишився в історії першим, хто разом з відомим Сесилем Родсом указав на високогірне плато в Родезії як на місце, придатне для проживання британців і для ведення сільського господарства. Іронія долі полягає в тому, що сам він згодом випробує на собі всі труднощі ведення сільського господарства в цих місцях, – труднощі, про які знає кожен, хто читав африканські романи і новели Доріс Лессінг. Селус у своєму колоніальному завзятті просто недооцінив їх.
Командир батальйону був ініціатором його формування – це полковник Даніель Патрік Дрісколл, який під час англо-бурської війни командував іррегулярним з’єднанням, відомим як «Скаути Дрісколла». Передбачалося, що батальйон буде чимось подібним.
Складний для перекладу вислів, бо містять багато значень. Напевне, він найкраще відображає поєднання мрії про пригоди і поетичного настрою.
