до кабінету, та не міг забути цю красиву, але бідну жінку. Цікаво, хто вона? Чому така убога?
Сів у зручне шкіряне крісло, увімкнув комп’ютер, кондиціонер, поставив інструментальну музику. Приємна атмосфера, можна починати працювати. Через годину – виробнича нарада, треба підготуватись.
Привідчинивши двері, зазирнула його секретарка.
Шефе, я вже на місці. Що вам подати: чай чи каву?
Жінки в колективі були як на підбір. Бухгалтери та економісти вели між собою приховану війну – хто привабливіший і сексуальніший. І заміжні, і неодружені хотіли показати босу свої принади. Щодня в офісі був майже показ моделей.
Змагання завершувалось нічиєю, бо шеф до всіх ставився із симпатією, нікого не вирізняючи. З усіма був однаково привітний і тактовний, говорив їм компліменти та гарні слова, які жінки прагнули чути від нього. Робив зауваження по роботі, якщо було необхідно. Усі вони були для шефа лише співробітниці і не більше.
Час від часу в Богдана були короткочасні захоплення, які швидко минали. Ці романи завжди були поза межами його фірми і не з підлеглими жінками…
Богдан провів нараду. Сьогодні, крім вирішення виробничих питань, розглядав своїх працівників. Чоловіки як чоловіки – при костюмах і краватках. тінки в його колективі – наче топ-моделі різного віку. Як багато важить для жінок одяг, взуття та різні аксесуари! Зараз перед Богданом сиділи красуні. Він кожну з них подумки вбирав в убогий одяг своєї ранішньої супутниці. У тому вбранні вони були б схожі на бліді поганки. Змити макіяж, зняти коштовності – немає на кому спинити погляд. Після наради дав ключі від машини своєму механікові, попросив замінити колеса та підвезти машину під офіс.
Перед обідом Богдан вирішив піти в той овочевий магазин і з’ясувати, ким працює та дивна молода особа – його ранкова попутниця.
Вийшов на вулицю. Сонце. Небо по-літньому голубе, про осінь нагадує тільки павутинка бабиного літа. Рукою змахнув її з очей.
Із задоволенням підставив лице до сонечка і пішов вулицею.
– Щось куплю собі з фруктів, – вирішив він. – Не прийду ж просто так у магазин.
Трохи хвилювався, боявся опинитися в незручному становищі. Сам собі не міг відповісти, навіщо він туди йде. І взагалі, що йому за клопіт до тої дивачки. Але цікавість брала гору над ніяковістю. Увійшов у магазин. Це був магазин самообслуговування. Не поспішаючи, пішов між стелажів із фруктами. Вибрав виноград, пішов далі. Незнайомки ніде не видно.
«Напевно, вже пішла. Цікаво, що вона може тут робити?» – роззирався в магазині.
– Світлано, іди візьми сьогоднішні накладні, – гукнула комусь голосно касирка.
І Богдан побачив, як із якогось темного закутка в кінці торгового залу вийшла ранішня незнайомка. Підійшла, взяла накладні. Він поспішив до каси, їхні шляхи перетнулись.
Від несподіванки зупинилась, зашарілась. Опустила чорні вії над волошковими очима-криницями. Кивнула йому, усміхнулась білосніжною
