перемацав, кожну шворку і ремінь перевірив, чи міцні, чи не перетерлися, чи не зотліли. Так і не виспавшись, як слід, похмелялись рано-вранці у другій корчмі. І захмелілі поскакали битим шляхом на південь. Як добре злетіло вгору липневе сонце, пустилися битого шляху і спрямували своїх коней на манівці.
Тепер щербатий Степан Хрін вів батову. А отамана Івана, геть сонного, ніс звичною риссю його вірний кінь. Якби в отамана Івана був не такий вишколений кінь, вже давно вилетів би козак із сідла.
Омелько їхав останнім і придивлявся, все запам'ятовував. Може за яку годину отаман Іван прочунявся, враз притримав коня і зрівнявся з Омельком. – Пане-брате! Не будь гнівливий! Усміхнися душею, ну, звесели свою душу…
– Не час, пане отамане! Ти, пане отамане, краще мене знаєш, що горілка на війні – злочин і смерть!
– Схаменися, Омельку! Яка там війна – тихо скрізь і спокійно…
– Тихо?!. – Схопив отамана за червоний рукав.
– А що там? – Обернувся щербатий Степан Хрін. Він вже очуняв, тільки очі в нього ще були налиті кров'ю. Омелько рвонув шаблю з піхов і зняв над головою.
– Стійте! Тихо! Я зараз… – скочив на землю, кинувши повід отаману Івану.
Бігцем, пригинаючись, поспішив на вершину пагорба і щез у чагарах.
Тепер інші теж прислухались і почули звуки, подібні до того, як десь далеко женуть велику череду чи отару. І ще немов приглушені людські голоси, тихе кінське іржання. І козацькі коні занепокоєно нашорошили вуха. З верха груда Омелько просто скотився, просто з'їхав навприсядки по шовковистій висохлій траві.
– Бродом переганяють дівчат Не злічити, скільки їх! Татар наче небагато. Половина на тому березі стоять… Половина на цьому. Може й три десятка буде… Не встиг Омелько закінчити, як отаман Іван враз одмінився. – Мало чи багато – б'ємося! Самопали до бою! – Крижаним голосом наказав отаман. – Креши вогонь, заправляй ноти. Левко, Семене, Степане – спішуйтесь. Ми – верхи. Кожен бере одного. Левко! Твій – крайній зліва. Господи, спаси, сохрани і помилуй! Амінь!
Піднялись обережно на пагорб і стали за чагарами і двома кривими в'язами.
Левко із руки стрелив, за ним зразу Семен лупонув гішпанським мушкетом, опертим на фуркеті, щербатий Степан, хоч і не найкращий стрілець, та притис самопал до в'яза і не схибив.
А отаман Іван, Омелько і Степан Кринка залпом докинули на землю ще трьох татар.
Громова луна пострілів покотилася над грудами над болотистими берегами Гнилої річки. І дим ще не почав розходитись, а козаки вже набивали порохом самопали.
Тим часом, бранки рвонулися на різні боки. І хоч не дуже багатьом вдалося порвати пута, а все ж хто з них кинувся в очерет, хто назад на цей берег подряпався, хто просто зопалу брів по воді. Останні ж товклися на броді, збиваючи одна одну з ніг, рвалися на всі боки, затягуючи ще сильніше пута собі і на руках, і на горлі.
Татари не дуже розгубились. Одні ординці кинулись швидше на той берег до пов'язаних
