до столику і звернувшись до Макса, відрапортував:
– За півгодини біля готелю на Вас чекатиме гід. До вечора – ви під його керівництвом. Він проведе екскурсію до озера Танганьїка, де ви зможете покупатися і половити рибу.
– Добре, – відповів Макс, – можете іти.
Анатолій без зайвих слів обернувся і попрямував до виходу.
– Твої підлеглі всі такі вишколені? – поцікавився Дмитро. – Неначе олов'яні солдатики.
– Дисципліна – запорука безпеки і спокою, – відповів Макс. – Я звик, щоб будь-яка справа, якою займаюся – чи це відпочинок, чи робота, – була детально запланована і все підкорялося не випадку, а мені.
– Заперечень немає, – зітнув плечима Дмитро. Потім задоволено потер руки і додав. – Півгодини насолоджуємося музикою і вирушаємо. Одразу залунала запальна мелодія, і дівчина бархатистим голосом заспівала веселу пісню.
…У гіда було класичне для цієї місцевості ім'я – Патріс. Він і сам був схожий на багатьох тутешніх жителів: невисокого зросту, темношкірий із чорним курчавим волоссям. Тільки ма-неру одягатися запозичував у туристів, з якими йому потрібно було спілкуватися. Біла сорочка з українським орнаментом та червоні штани-шаровари повинні були настроїти екскурсантів на приємний лад. Широкопола шляпа захищала від сонця. А от на ногах чомусь були кросівки. Мабуть, гасло, яке він сповідував, звучало так: «Гарно, зручно і по-сучасному».
Як тільки друзі вийшли з готелю, Патріс одразу поспішив їм назустріч. За кілька кроків, він зупинився і артистично розводячи руки та навмисне розтягаючи слова, сказав:
– Вітаю вас на невідомій землі! – Побачивши здивовані погляди, він пояснив. – В ранніх європейських картах цю країну називали «невідома земля». Це певною мірою символічно, оскільки зараз ви ідете пізнавати нову землю.
– Гарне привітання, – мовив Степан. – Почути рідну мову в цих краях дуже приємно.
– З таким гідом нам не доведеться сумувати, – додав Дмитро.
– Патріс добре розмовляє українською, а також знає ще кілька мов, – звернувся до друзів Макс, – адже туристи сюди приїздять з різних куточків світу.
– Щоб насолодитися природою, ми підемо до озера пішки, – сказав Патріс. – Я – попереду, а ви – за мною. Від маршруту не відходити. Якщо виникають питання, я з радістю відповім.
Залишаючи комфортні умови за спиною, друзі слухняно йшли за гідом, поступово заглиблюючись у лісові хащі. На незначній відстані від них слідували охоронці. Десятеро чоловік спортивної статури в чорних сонцезахисних окулярах з автоматами через плече не відставали ні на крок.
«В чужій країні можна чекати чого завгодно, – пояснив Дмитру і Степану Макс як тільки вони ступили на землю Конго. – Тому за нашими спинами завжди будуть захисники. Ви поступово до них звикните і не будете їх помічати. Так треба, – беззаперечно додав він». Більше до цієї теми ніхто не повертався, просто знали: це
