светр, нерішуче стояла в дверях, притиснувши руки до грудей. «Мама привидів», – здогадався Луїс.
– Ні, дякую, – відповів він, а потім додав: – Так. Намочіть, будь ласка, ганчірку, викрутіть її і покладіть Нормі на лоба.
Жінка пішла шукати ганчірку. Коли Луїс знову глянув на Норму, то побачив, що вона розплющила очі.
– Я впала, Луїсе, – сказала вона. – Мо’, зомліла.
– У вас було щось на кшталт серцевого нападу, – мовив Луїс. – Але нічого серйозного. Зараз відпочиньте трохи й менше говоріть, Нормо.
Він хвильку перепочив, а потім знову намацав її пульс. Серцебиття було прискореним і нагадувало морзянку: спершу рівномірне, потім прискорювалося ледь не до стану фібриляції і, врешті, вирівнювало свій ритм. Тук, тук, тук, ТУК-ТУК-ТУК, тук, тук, тук… Це було не дуже добре, та все ж краще за аритмію.
Жінка повернулася з ганчіркою і поклала її Нормі на лоба. Відтак непевно вийшла. Повернувся Джад із саквояжем Луїса.
– Луїсе?
– З нею все буде гаразд, – мовив Луїс, дивлячись на Джада, але насправді звертаючись до Норми. – «Швидка» вже їде?
– Твоя дружина її викликала, – доповів старий. – Я недовго там вештався.
– Ні… Не в лікарню, – прошепотіла Норма.
– Так, у лікарню, – наполіг Луїс. – П’ять днів обстеження та лікування, а потім можна повернутися додому на своїх двох, люба Нормо. А якщо ви будете сперечатися, змушу вас з’їсти всі ці яблука. Разом із зернятами.
Вона змучено усміхнулася і знову заплющила очі.
Луїс відкрив наповнений всякою всячиною саквояж, дістав звідти «Ісоділ» і висипав одну таблетку. Вона була такою дрібною, що могла легко поміститися на кінчику нігтя. Він закрутив ковпачок пляшечки і взяв таблетку двома пальцями.
– Нормо, ви чуєте мене?
– Так.
– Відкрийте, будь ласка, рота. Я покладу вам таблетку під язика. Ви нам – шкоду, ми вам – частування.[75] Оцю маленьку. Потримайте її там, доки вона розсмокчеться. Вона трішки гірка, але то нічого. Згода?
Вона розтулила рота.
На нього війнуло затхлим запахом, і Луїс відчув пекучий жаль за цю стару – розхристану, простоволосу, розпластану на підлозі власної кухні посеред розкиданих яблук і цукерок. Враз вона уявилася йому сімнадцятирічною – тоді, мабуть, її груди викликали цікавість у молодиків з усієї околиці, у неї ще були всі зуби, а серце безперебійно качало кров, як маленький потужний моторчик.
Вона взяла таблетку під язик і трішки скривилася. Ліки справді виявилися гіркими. Що ж, так завжди буває. Та вона – не Віктор Паскоу, якому вже не можна було ніяк допомогти. Норма ще побореться за життя. Вона підняла руку, і Джад ніжно до неї доторкнувся.
Луїс підвівся, узяв перевернуту миску і почав складати до неї частування. Жінка, що представилася як місіс Баддінджер з іншого кінця вулиці, допомогла йому, а потім сказала, що повернеться до машини, бо її хлопчики, мабуть, перелякалися.
– Дякую
Вислів «Пригости, бо нашкодимо» (Trick-or-treat) є звичним гелловінським вітанням дітей, які ходять збирати цукерки. Уперше його використання зафіксовано 1934 року, а сам вираз почав активно поширюватися лише з 1939 року.
