сестрою, а мого брата, який був на два роки старший за мене, не можна було відірвати від відеоігор. Тому більшість часу вдома я проводила на самоті.
Коли я підросла, моїм улюбленим заняттям було читати журнали для домогосподарок. Моя мама передплачувала «ESSE» – журнал з оглядом товарів і статтями на тему декорування інтер’єру та як зробити домашню роботу легшою. Як тільки журнал надходив до нас, я його діставала з поштової скриньки ще до того, як про це дізнавалася мама, розкривала конверт і з головою поринала у зміст. Дорогою додому зі школи я любила заходити до книгарні й гортати «Orange Page», відомий японський кулінарний журнал. Тоді я ще не могла прочитати всі слова, але ці журнали з фотографіями смачної їжі, чудовими порадами з видалення жирних плям та ідеями, як заощадити гроші, так мене захоплювали, як мого брата захоплювали інструкції з відеоігор. Я загинала куточок сторінки, на якій знайшла щось цікаве, і мріяла випробувати ці поради на собі.
Також я вигадала для себе кілька індивідуальних «ігор». Наприклад, одного дня, прочитавши статтю про те, як заощадити гроші, я вигадала гру під назвою «економія енергії»; я ходила по будинку й витягала з розеток пристрої, які на той момент не працювали, хоча тоді я ще нічого не знала про електричні лічильники. Прочитавши іншу статтю, я заповнювала пластикові пляшки водою і клала їх у туалетний бачок в індивідуальному змаганні з економії води. Статті на тему зберігання речей надихали мене перетворювати картонні пакети від молока на шухлядки для столу й робити полички для листів із порожніх коробок від відеокасет, які я розміщувала між меблями. У школі, поки інші діти грали в квача чи стрибали на скакалці, я непомітно йшла до класу і там приводила до порядку книжкові полиці чи перевіряла комірчину зі швабрами, постійно критикуючи неправильні методи зберігання: «Якби ж тут був S-подібний гачок, усім цим було б набагато легше користуватися».
Але була одна проблема, яка, здавалося, не мала вирішення: як би я старанно не прибирала, дуже скоро знову з’являвся безлад. Картонні шухлядки мого столу незабаром переповнилися ручками. Поличка для листів з коробки від відеокасет була настільки наповнена листами та паперами, що вони висипалися на підлогу. Майстерність у кулінарії та шитті приходить із практикою, проте, хоча прибирання – це також вид домашньої роботи, я ніколи не намагалася вдосконалити свої вміння, і, як би часто я не прибирала, ефект не залишався надовго.
«Цьому не зарадиш, – втішала я себе. – “Ефект зворотної дії” неминучий. Якщо я робитиму всю роботу за один раз, я лише втрачу до неї бажання». Я читала такі слова в багатьох статтях про прибирання й думала, що це правда. Якби зараз у мене була машина часу, я б повернулася в минуле й сказала собі: «Це неправда. Якщо використовувати правильний підхід, “ефект зворотної дії” не спрацьовуватиме».
У більшості людей вислів «ефект зворотної дії» асоціюється з дієтою, але коли він уживається в контексті прибирання, то не втрачає свого значення. Здається логічним,
