плацебо.
До того ж виникає запитання, чи може непряме застосування окситоцину імітувати нормальні мозкові процеси. Зрештою, віддача в мозку точно відміряної дози окситоцину відбувається тільки в певних зонах і за певних умов. Якщо в мозок потрапить окситоцинове вприскування з назального спрея, воно може викликати зовсім інший ефект. І це є загальною проблемою у терапії мозкових захворювань. Замінити вузько спеціалізовані функції системи мозкових клітин використанням речовин-посланців так само неможливо, як замінити калькулятор цифрами, які він порахував.
II.4 Батьківська поведінка
Синові ніколи не вдасться віддячити своїм батькам за їхню любов та доброту, навіть якщо він носитиме сто років батька на правому плечі, а матір – на лівому.
Усі ми знаємо чоловіків, яким не вдається перерізати пуповину. Де б не перебували їхні давно дорослі діти, їм постійно треба знати, чим вони зараз займаються, і вони весь час турбуються. Так само зв’язок дитини з матір’ю завжди є особливим. Поранені солдати, з якого війська вони б не були, на полі бою кликали матір, а не батька.
У шимпанзе за передачу культурних досягнень відповідають самиці. Тому я завжди думав, що роль батька обмежується моментом запліднення, тою миттю, коли він робить свій внесок у дитину, який складається з менш ніж половини ДНК, завдання, з яким справляються за декілька хвилин. Здавалося б, далі ми, татусі, можемо заховатися за газетою і спокійно довірити всі інші турботи та виховання матерям. Але тільки цим татусі не відбудуться. У всьому тваринному світі можна спостерігати більш чи менш яскраво виражену батьківську поведінку, яка – за винятком утворення молока – має всі ознаки материнської. Проте в деяких видів кажанів буває, що й самці дають молоко!
У тому, що стосується сім’ї, людина посідає особливе місце. Наше суспільство складається із сімей, чого не скажеш про людиноподібних мавп, таких як шимпанзе чи бонобо. Утворення пар не є унікальним, вони зустрічаються також у гібонів, птахів і пустельних полівок. Однак у цих видів сім’ї живуть ізольовано одна від одної на окремих територіях. А от що відрізняє людину від інших видів – це співіснування сімей. Ще два мільйони років тому в людей (чи їхніх предків) народжувалися діти, вдвічі важчі за маленьких шимпанзят. Щоб роздобути достатню кількість їжі для матері й дитини, вирішальною стала допомога в догляді за важким, безпорадним немовлям, якого не можна було просто так носити за собою. Патріархат – домінування чоловіка в сім’ї – розвинувся, імовірно, в той час, коли нашим предкам довелося змінити життя, укрите в хащах пралісу, на небезпеки савани. На цій відкритій місцевості захист чоловіком своєї самиці та її потомства став рівноцінним виживанню. Зрештою, то не людські предки, що спиралися при ході на всі чотири кінцівки, їли плоди, полювали і користалися знаряддями, покинули праліс, як дехто стверджує. Скоріше почав зникати сам праліс,
