що причинами смерті жінок та дітей став канібалізм. Довгий час вони вживали в їжу мозок переможених ворогів. Причиною захворювання Ґайдусек назвав «повільний вірус». Згодом виявилося, що справа була, як і при коров’ячому сказі, в патогенних білках, так званих пріонах. 1996 року Ґайдусек отримав Нобелівську премію з медицини. Проте з Нової Гвінеї та інших країн, де йому довелося працювати, він привіз не тільки зразки мозкових тканин для подальших досліджень, але й 56 дітей, здебільшого хлопчиків. Це нам завжди здавалося дивним. Він приймав їх у себе, турбувався про їхню освіту. Та один із чоловіків, який дитиною проживав у нього, поскаржився, що Ґайдусек домагався хлопчиків. Той відсидів один рік у в’язниці й помер 2008 року.
Здається, саме зараз дуже важливо дослідити роль різних факторів раннього розвитку, які можуть бути причетними до виникнення педофілії. Але роботу ускладнює табу, накладене на цю тему. Бо хто ж наважиться визнати себе педофілом і стати об’єктом вивчення причин педофілії?
За останні роки було описано перші виявлені структурні особливості мозку людей із педофілією. Дослідження, проведене за допомогою магнітно-резонансної терапії (МРТ), показало, що в деяких частинах мозку, таких як гіпоталамус, Bed Nucleus у Stria terminalis (які в гомосексуалістів відрізняються за розмірами, див. розділ IV.6) і мигдалеподібне тіло (рис. 24), знаходиться менше сірої речовини (= нервових клітин). Мигдалеподібне тіло бере участь у стані страху та в агресивній поведінці. Крім того, виявилося, що чим менше мигдалеподібне тіло, тим більша імовірність вчинення педофільних злочинів. У мозку педофілів також було виявлено функціональні особливості. Реакція на емоційні та еротичні зображення дорослих у гіпоталамусі та передлобній корі чоловіків-педофілів була така: активність збуджувалася менше, ніж у контрольній групі, що збігається із зниженим сексуальним інтересом цих чоловіків до дорослих людей. Засуджені за педофілію реагували на зображення дітей вищою активністю мигдалеподібного тіла, ніж піддослідні з контрольної групи. Зрештою, нам слід взяти до уваги, що мова йде про невелику групу вибраних педофілів. А більшості з них вдається контролювати свої імпульси; вони не вчиняють злочинів, отже, не стають піддослідними.
Сексуальні домагання завдають шкоди дітям і караються законом для задоволення суспільства та запобігання повторних злочинів. Але от із останнім – проблема. Бо як можна змінити поведінку, запрограмовану в мозку на ранніх етапах його розвитку? Вже випробували все можливе, щоб із гомосексуалістів зробити гетеросексуалів (див. розділ IV.4), та все безуспішно. Те саме стосується й педофілів. Не так давно суд Утрехту вимагав десятимісячного ув’язнення для одного 60-річного гетеросексуального педофіла-пастора. Проте після довгих роздумів суддя змінив вирок на суспільно-корисні роботи. А раніше було по-іншому.
В атмосфері, підживленій сумішшю різних аргументів – аспектами євгеніки, покарання, захисту
