тремтячим голосом.
Нік закинув назад голову і розсміявся:
– Помічник аташе, Британське посольство, приятелю.
– Рябої кобили сон.
Нік знизав плечима:
– Ну… так написано в моїх документах, і я вважаю, це достатньо добре. Якби там повідомлялося щось додатково, гадаю, там було б написано: механік Її Величності. Я налагоджую те, що потребує налагодження. На даний момент – вас.
– Дякую, – ображено відгукнувся Браян. – Але я налагоджений.
– Гаразд, зараз же – що ви збираєтесь робити? Ви можете вести літак без тих наземних маячних штучок? Зможете уникати інших літаків?
– Я так само можу летіти тільки з бортовим обладнанням, – мовив Браян. – А щодо інших літаків… – він показав на екран радара. – Цей сучий син каже, що там немає ніяких інших літаків.
– Хоча вони можуть бути, – тихо проказав Нік. – Може бути, що й радіообладнання, і радар помиляються, принаймні наразі. Ви були прохопилися про ядерну війну, Браяне. Я думаю, якби відбувся обмін ядерними ударами, ми б про це дізналися. Але це не означає, що там не трапилося якоїсь іншої катастрофи. Вам знайоме явище, яке називається електромагнітним імпульсом?
У Браяна промайнула згадка про Мелані Тревор.
«Ой, а ще ми отримали повідомлення про полярне сяйво над пустелею Могаве. Можливо, цього вам не варто проспати?»
Може, це через нього? Через якесь химерне атмосферне явище?
Браян припускав, що це якраз можливо. Але, якщо так, чому він не чув жодних атмосферних розрядів по радіо? Чому на екрані радара нема жодної інтерференції хвиль? Звідки ця мертва порожнеча? А ще йому не вірилося, що полярне сяйво винне у зникненні від ста п’ятдесяти до двохсот пасажирів.
– Ну? – запитав Нік.
– Нехай ви механік, – нарешті промовив Браян, – але я не думаю, що це електромагнітний імпульс. Усе бортове обладнання – включно з покажчиком курсу – здається, працює просто чудово. – Він показав на цифровий компас. – Якби ми зазнали електромагнітного імпульсу, цей малюк з’їхав би з глузду. Але він тримається неухильно стабільно.
– Дійсно. Ви вирішили й надалі тримати курс на Бостон?
«Ви вирішили…»
Й на цьому залишки Браянової паніки вичерпалися. «Усе правильно, – подумав він. – Тепер я капітан цього судна… врешті-решт, усе зводиться до цього. Ви мусили б нагадати мені про це в першу чергу, друже мій, і позбавили б нас обох багатьох прикрощів».
– «Логан» на світанку, не маючи поняття, що відбувається на землі під нами, а також у довколишньому світі? В жодному разі!
– Тоді який у нас пункт призначення? Чи вам потрібен час, щоби розважити це питання?
Браян часу не потребував. А тепер ще й інші дії, які він мусив виконати, почали вишиковуватися в ряд.
– Я знаю, – сказав він. – І, гадаю, вже час поговорити з пасажирами. З тими небагатьма, які залишилися, у всякому разі.
Браян узяв мікрофон, і в цю саму мить
