з Бетані, тримаючи ноші піднятими на рівні своїх голів, штовхалися стегнами на вузькому трапі. Боб, Руді і Лорел ішли позаду. Відтоді, як повернулися Алберт і Нік, Лорел заговорила тільки раз – спитала, чи мертвий Креґ Тумі. Коли Нік сказав їй, що той живий, вона уважно до нього придивилася, а потім з полегшенням кивнула.
Коли Нік дістався верху трапа і завів свій кінець нош у літак, Браян стояв у дверях кабіни.
– Я хочу покласти її в першому класі, – сказав Нік, – щоби цей кінець нош, де її голова, був трохи піднятим. Як би мені це зробити?
– Без проблем. Встановити ноші отам, зафіксувавши їх крізь передню частину рами парою ременів безпеки. Ви бачите, де це?
– Так. – А потім до Алберта з Бетані: – Піднімайтеся. Ви молодчаги.
В освітленні салону розмазана на щоках і підборідді Дайни кров різко виділялася на тлі її жовто-блідої шкіри. Очі дівчинки заплющені; повіки делікатного, лавандового відтінку. Імпровізований тампон під ременем (у якому Нік пробив нову дірочку – набагато вище від інших) був темно-червоним. Браян почув, як вона дихає. Ці звуки були схожими на те, як соломинка втягує повітря з дна майже допитої склянки.
– Погано, так? – стиха запитав Браян.
– Ну, в неї легеня, а не серце, і внутрішня кровотеча й зблизька не так швидко гонить, як я боявся… але погано, так.
– Вона доживе, поки ми повернемося?
– Звідки я збіса можу знати? – раптом закричав на нього Нік. – Я солдат, а не якийсь там чортів костоправ!
Усі завмерли, дивлячись на нього настороженими очима. Лорел знову відчула, як її ніби приском обсипало.
– Вибачте, – промовив Нік. – Подорож крізь час диявольськи сильно діє на нерви, хіба не так? Мені дуже жаль.
– Не варто вибачатися, – сказала Лорел, торкаючись його руки. – Ми всі тут такі напружені.
Він подарував їй втомлену посмішку і торкнувся її волосся.
– Ви чисто розкіш, Лорел, це поза всякими сумнівами. Нумо, давайте закріпимо її ременями безпеки і подивимося, що ми можемо зробити, щоби забратися звідси к лихій годині.
2
Через п’ять хвилин ноші Дайни було прилаштовано в похилому положенні до пари крісел салону першого класу – голова дівчинки вище, ноги нижче. Решта пасажирів тісною зграйкою зібралися навкруг Браяна в сервісній секції першого класу.
– Нам треба дозаправити літак, – сказав Браян. – Зараз я заведу другий двигун і якомога ближче підкочуся до того «Боїнга-727-400», що стоїть при перехідному хоботі. – Він показав на лайнер компанії «Дельта», який у цій темряві скидався просто на сіру брилу. – Оскільки в нашого літака посадка вища, я зможу завести наше праве крило прямо понад лівим крилом дельтівської машини. Поки я це робитиму, ви вчотирьох підкотите заправник – один з них стоїть біля іншого перехідного хобота. Я бачив його там до настання темряви.
– Може, нам краще розбудити Сплячу Красуню отам у хвості й примусити його долучитися?
Браян нашвидку це обдумав
