тебе про одну послугу?
– Звісно.
– Будинку моєї сестри не завадить вправна рука. Якщо я тобі заплачу, зможеш підстригти там траву й трохи прибрати?
Схоже, ця ідея збентежила Гектора. Їхня родина працювала виключно на Буркеттів. Вони платили їм зарплатню.
– Я спочатку запитаю Джудіт, – сказала Майя.
– Тоді, звісно, я залюбки.
Майя прямувала до будинку, коли дзеленькнув її телефон. Прийшло повідомлення від Алекси.
Футбол у п’ятницю. Ти прийдеш?
Майя вигадувала різні причини, щоб не заходити до них після інциденту з тренером Філом минулого тижня. Попри її знання, що він був винним, слова Едді переслідували Майю. Вона знала, що він виглядав нелогічно з цією абракадаброю про «смерть переслідує тебе». Та, можливо, батько і мав право бути нелогічним, коли йшлося про його власних дітей, принаймні деякий час.
Багато років тому, коли народився Деніел, Клер та Едді зробили Майю спочатку опікуном Деніела, а потім і обох дітей на той малоймовірний випадок, якщо з обома батьками щось станеться. Але навіть тоді, коли Клер і гадки не мала, наскільки погано все складеться, вона відвела Майю вбік і сказала:
– Якщо біда трапиться тільки зі мною, Едді не впорається.
– Чому ти так говориш?
– Він хороша людина. Але слабкий. Не кидай його, що б там не було.
Вона не мусила додавати «пообіцяй» чи щось подібне. Клер знала. Майя знала. Майя серйозно сприйняла відповідальність і побоювання сестри, і в той час, коли вона могла якийсь період підкорятися забаганкам Едді, навіть він розумів, що це не назавжди.
Майя відповіла на смс: Чорт, не можу. На роботі завал. Побачимося згодом? ХО[9]
Дорогою до задніх дверей їй пригадався той день у таборі Арифджан у Кувейті. Коли подзвонив телефон, на базі був полудень, удома ж – п’ята ранку.
– Це я, – хрипко промовив Джо. – У мене погані новини.
У ту коротку мить затишшя перед знищенням її світу їй подумалось: дивно бути, так би мовити, з іншого боку. Зазвичай такі страшні дзвінки йшли в іншому напрямку, виходили з Близького Сходу й мандрували на захід, до Сполучених Штатів. Звісно ж, вона ніколи не телефонувала сама, існував протокол. Спеціальний «офіцер з похоронок» – так, була така посада – повідомляв родині особисто. Непроста робота. Ніхто не йшов на неї добровільно – лише, як то кажуть, «добровільно-примусово». Офіцер з похоронок надягав свою форму, сідав у авто зі священиком, стукав у ваші двері та напам’ять зачитував повідомлення про смерть.
– Що сталось? – запитала вона тоді Джо.
Тиша. Найгірша тиша в її житті.
– Джо?
– Клер, – сказав він, і Майя відчула, як щось усередині розлітається на друзки.
Вона ввійшла через чорний хід.
Лілі сиділа на канапі й малювала зеленим олівцем. Дівчинка навіть не підвела очей, коли увійшла її мати, але це було нормально. Лілі була навдивовижу зосередженою дитиною. Зараз уся її увага приділялася малюванню. Ізабелла повільно підвелась,
ХО – графічне зображення поцілунку та обіймів у смс.
