спостерігачів з повноваженнями відстоювати польські національні інтереси та вживати заходів для вирішення польського питання – здобуття національно-територіальної автономії як кроку до відродження цілої і незалежної Польщі.
Представник Ради виїздив також у травні 1848 р. до Вроцлава для участі у з’їзді польських політиків з різних регіонів Польщі з метою згуртування патріотичних сил на засадах легальності та узгодження вимог національних реформ й поєднання зусиль для досягнення кінцевої мети – незалежності Польщі, який однак, закінчився безрезультатно.
Центральна Рада Народова опікувалася національною гвардією, яку до серпня 1848 р. очолював генерал Ю. Залуський, а згодом малопопулярний полковник Р. Вибрановський. Демократи вважали національну гвардію зародком польського війська (її однострій становив традиційний темносиній одяг з амарантом та рогатівка з орликом), а консерватори – сторожею безпеки перед селянами та міщанами. Надавалася допомога також молоді, яка прибувала з Королівства Польського, бажаючи взяти участь у формуванні польського війська.
У складі національної гвардії діяв Академічний легіон, який перебував під впливом радикально налаштованих емігрантів. Він ініціював політичні зібрання, які активізували патріотичні настрої поляків. Друкованим органом національної гвардії став часопис «Dziennik Narodowy».
Влітку 1848 р. ЦРН взяла активну участь у виборах до віденського парламенту, забезпечивши обрання депутатами від Львова дідича Л. Борковського, адвоката М. Дилевського, доктора прав Ф. Зємялковського, в Любачівському окрузі – доктора прав Ф. Смольки, в Яворівському – доктора прав К. Вінковського. Представники ЦРН у парламенті належали до «лівиці». Ф. Смольку у жовтні 1848 р. обрано президентом рейхстагу. ЦРН також делегувала до Відня львівського радикала Ю. Ґосляра для агітаційної діяльності на її користь серед селянських депутатів. Там він став учасником антиурядового повстання як офіцер польського легіону і ад’ютант генерала Бема.
На початку серпня 1848 р. край охопила епідемія холери, однак заходи місцевої влади щодо захисту населення виявилися малоефективними. До кінця вересня 1848 р. на холеру лише у Львові захворіло 843 особи, з яких 371 померла.
У вересні 1848 р. Центральна Рада Народова відіграла вирішальну роль в організації виборів міської управи Львова – Міського виділу, повноваження якого припинилися ще в травні 1848 р. Під її впливом президентом Міського виділу обрано її представника адвоката М. Ґноїнського, одним із заступників – члена Ради князя Л. Сапєгу й чимало представників Ради увійшло до 60-особового складу управи. Розкритикувавши надто забюрократизований статут, рада своєю ухвалою зобов’язала новообрану управу опрацювати проект нового міського статуту, який забезпечив би реальну участь широкого кола міщан у самоврядуванні.
Опозицію Центральній Раді Народовій творило засноване у червні 1848 р. консервативне Товариство
