style="font-size:15px;"> – Ми більше так не будемо, чесне слово! Але… Маріє Василівно… Нам нудно слухати сухі історичні факти. Якби щось цікавіше…
– Любі мої, це – наша історія. Ми повинні її знати.
– Може, і повинні, однак від цього веселіше не стає.
– Саме тому я придумала для вас цікаве завдання, яке суттєво впливатиме на оцінку з української мови в кінці семестру.
– А до чого тут українська?
– Ви самостійно прочитаєте історію Клеванського замку. А після приїзду з екскурсії кожен напише твір на основі історичних фактів і ваших вражень.
– Можна вигадувати будь-що, наприклад, у жанрі фентезі, так?!
– Уся можлива фантазія, окрім нецензурних висловів та іншого негативу, – до ваших послуг. Ваш твір повинен містити виховний, духовний, культурний аспект.
– Класно! Оце я розумію – цікаво!
– Маркіяне, досить вигукувати, ти – не один у класі.
А решта, тим часом, починають перетворювати кабінет на гамірний вулик із бджолами.
Глава 3
– Нарешті! Де вас так довго носить?
– Стривай, Руслано, чого нервуєшся?
– Бо скоро перерва скінчиться, а ми ще не починали розмови.
Квартет збирається у звичній схованці. Між третім і четвертим поверхом лівого крила дівчата з хлопцями давненько облюбували втаємничене місце під сходами. Підйом веде до даху. Тут рідко набридає непотрібний люд. Якщо у товаришів назріває потреба для засекречених розмов, вони йдуть сюди.
– Виникла необхідність поговорити з директором, от і все. Я зовсім трішки затримався, – схоже на те, що Роман оправдовується.
– Ти щось приховуєш? Ану колись!
– Спробуй щось затаїти від вас… Все розкусять…
– Ну?! Що ти робив у директора?
– Не скажу… Це не так важливо. Руслано, давай краще ти…
– Починається, – усі гудуть хором. – Як заінтригувати – то ти мастак, а довести діло до кінця… Так не чесно!
Розмову відволікає настирливе дзижчання дзвінка. Пора на урок.
– Прекрасно… Усі все встигли розказати і почути…
– Анно, не нервуй. Пропоную сьогодні після уроків зібратися в мене на хаті. Обговоримо все у спокійній обстановці. Нам ніхто не заважатиме. Предків не буде до вечора.
– Я не можу зразу після школи, – перебиває Євген. – Комп’ютерні курси по вівторках…
– Ну, то лети до нас відразу після занять, у чому проблема?
– Гаразд… Тільки без мене – не починайте!
Строга Інна Петрівна плавно переходить від парти до парти, перевіряючи домашнє завдання.
– Як в першому класі, чесне слово! – шипить діловий Маркіян до сусіда.
– Матвіїв, я усе прекрасно чую. Зараз підеш до дошки розв’язувати останнє тригонометричне рівняння. Здається мені, що вдома тобі не судилося впоратися з ним. Хіба я не маю рації?
