неси!..
– Татонько, але…
– А ще краще – біжи мерщій на річку, знайди якусь ополонку там, де рибалки влаштовують зимові лови, і втопи, щоб ніхто інший не знайшов!!!
– Татонько, але!.. – вкотре наважився перервати його Миколка. І почув у відповідь:
– Саме з-за неї усі наші нещастя, синку! Якщо ж Різдвяна Зірка сама потрапила тобі до рук, то можливо, тобі й судилося позбавити світ від усіх її підступів?! Отож зроби, як я наказую!.. Послухайся тата, синку: старші люди завжди краще знають, що і як робити… Нумо, Миколко, ти ж слухняна дитина, хіба ж ні?…
Сказав це і за напівпорожню пляшку перцівки схопився, бо мав слабкий характер і дуже швидко впадав у відчай. Принаймні так казала мама, доки не поїхала в далеку Італію на заробітки…
А щодо зірки… Що тут вдієш?!
Поклав хлопчик кришталевого «їжачка» до бляшанки, кришку акуратно закрив і пішов на річку підходящу ополонку шукати в тому місці, де зимові лови влаштовують. Але знайшовши, присів на колоду, принесену якимсь рибалкою, відкрив бляшанку: Різдвяна Зірка сяяла як і досі яскраво – проте її світло очей не засліплювало…
– Послухай-но, з чого це татко на тебе такий сердитий? – спитав Миколка, обтрушуючи з кришталевих голочок крихти меленої кави.
– А навіщо було мене до себе в дім нести? – стомлено мовив «їжачок».
– Ну, я ж не знав, що дорослі вірять у тебе й інші різдвяні дива!..
– Твій тато й не вірив ніколи! І досі ще вірить не до кінця, – ображено пхинькнула Різдвяна Зірка, потім додала тихіше: – Це твоя мама вірила…
– Мама?! – здивувався хлопчик.
– Вона, вона, – підтвердив «їжачок», і його сяяння з рівно-білого зробилося якимсь непевно-мерехтливим. – Саме твоя мама чотири Різдва тому назад і попрохала мене виконати одразу декілька бажань. Я все виконала чесно, але тато твій дуже засмутився.
– Що ж то були за бажання?
Миколці стало цікаво: він про це нічого не знав і навіть не здогадувався!
– Цілих три. По-перше, мама твоя, Миколко, попросила для себе добре оплачуваної роботи – бо сиділа тоді вдома, а твій тато докоряв їй неробством.
– Але ж це!..
– Хіба ти не пам’ятаєш?…
Хлопчик напружився і пригадав, що кілька років тому тато часто сварився з мамою. Тільки Миколка не розумів, чому саме – бо ще занадто малим був.
– По-друге, твій тато тоді ще був молодим перспективним вченим, подавав великі надії, жінки так і вилися довкола нього – отже, мама попросила, щоб на тата ніхто більше не заглядався, а щоб він навпаки тільки й зітхав за нею самою. І по-третє, вона дуже хотіла поїхати жити кудись у далекі краї, бо за все життя тільки й моталася між вашим містом і селом, де живе її старенька мати.
– Моя бабуся? – поспішив уточнити Миколка.
– Твоя бабуся, так… Отже, мама дуже-дуже хотіла побачити чужі землі й навіть пожити там! А твій тато не хотів, бо він не уявляє життя на чужині.
– Отже, ти…
– Щоб
