рух. За винятком деяких отупілих племен, що зберегли лише зовнішній вигляд людини, сказане справедливе стосовно всіх народів, що населяють землю. Первісні народи Європи – кельти, скандинави, германці – мали своїх друїдів, скальдів і бардів, які були по-своєму сильними мислителями. Погляньте на племена Північної Америки, що їх так старанно намагається винищити матеріальна культура Сполучених Штатів: серед них зустрічаються люди дивовижної глибини. І ось я питаю вас: де наші мудреці, наші мислителі? Хто колись думав за нас, і хто тепер за нас мислить?»
Але ж наші волхви все-таки були, були!
Ким вони були, звідки з’явилися? Чи, може, і їх нам нав’язали ззовні?
Петербуржець Сергій Ерліх у своїй праці «Поклоніння волхвам (досвід динамічного структуралізму)» намагається пов’язати волхвів з етносом волохів. За його версією, волохи могли мати над слов’янами владу (перш за все духовну). Згодом, мовляв, з пам’яті стерлося, що спочатку вони представляли інший народ.
Те, що волохи завоювали слов’ян, – відомо з «Повісті временних літ». У волохах прийнято бачити романізованих кельтів. Як підтвердження наводяться такі близькі за звучанням етноніми, як вольки, валлійці, валлони. У кінцевому підсумку назва «волохи» закріпилася за народністю на території сучасної Румунії. Показово, що вони досить довго вели напівкочівний спосіб життя, культурний рівень мали невисокий у порівнянні з сусідніми слов’янами. Тоді як кельти, як відомо, в культурному плані значно перевищували слов’ян.
На допомогу нам прийде Феофан Сповідник, котрий у своїй «Хронографії» під 527 роком повідомляє про те, що «прийшла до ромеїв (візантійців) якась жінка з гунів, що звалися савір, варвар, на ім’я Боарікс, вдова, маючи при собі сто тисяч гунів. Вона почала правити в гунських землях після смерті свого чоловіка Волоха».
Велика спокуса назвати ім’я цієї дами кельтським (Боарікс, Обелікс, Остерікс і навіть, прости Господи, Верцінгеторікс – хто не в курсі, галли це ті ж кельти), проте історики справедливо вважають, що її ім’я варварським (каламбур, так би мовити) чином візантійцями спотворено. З огляду на те, що жінка ця, як сказано, з гунів, то й ім’я у неї відповідне, тобто тюркське. Що стосується чоловіка її, Крупського… в сенсі Волоха (по-грецьки: Βαλάχ), то у дослідників сумнівів немає: тюркське ім’я – Balaq/Malaq (Лаур-Балаур). Варіант імені підозріло схожий на відоме нам ім’я Мал (Малк), яке носив убивця князя Ігоря і ймовірний дід князя Володимира. Зрозуміло, що це навіть не версія, а всього лише спостереження. Але воно, можливо, відкриває завісу над таємницями київського двору IX–X століть.
Таким чином, цілком імовірно, хоч стверджувати це було б занадто зухвало, що волохи – якісь тюрки (гуни, або савіри, або болгари) – дійсно мали владу над слов’янами. І була ця влада, крім усього іншого, духовно-жрецькою, тобто жерцями були тільки представники волохів, які на Русі стали відомі як волхви.
Олег, який захопив за допомогою варягів Київ, як ми пам’ятаємо, з повагою
