а Ігор – варязький Інгвар. Тільки дивно, що Олег не названий у такому випадку Хельгу. От Рюрик названий Рюриком. І брати його Синеус і Трувор правильно названі. Щоправда, ніякі вони не брати – зокрема, і у Б. О. Рибакова, і у Л. М. Гумільова чітко сказано, що Синеус – це sine hus, що означає «свій рід», а Трувор – tru var – «вірна дружина». Але написані обидва слова правильно (тобто літописець правильно передав написання цих слів, не розуміючи їх значення). Також правильно записані інші варязькі імена: Инегелдъ, Фарлофъ, Веремудъ, Рулавъ, Лидульфостъ (так у літописі). А імена Олега і Ігоря – чомусь неправильно. Ім’я Олега кілька разів у літописі фігурує як Олг. Тюркською (протоболгарською) мовою це означає «великий» (насправді «олгу»). На Русі ім’я Інгвар (Інгварь) було відоме, але використовувалося рідко. Було лише кілька князів з таким ім’ям, та й те десь в столітті XIII. Причому, один з них був Інгвар Ігоревич, і це може бути доказом того, що для його сучасників це були два різних імені.
Звідки у «варяга» Олега болгарське ім’я? «Откуда у парня болгарская грусть?»
А до чого тут узагалі болгари?
Предки їхні прийшли з Сибіру, деякий час вони пожили в Середній Азії і нарешті осіли в Причорномор’ї. Древніх болгар, або булгар, – щоб відрізняти від жителів сучасної Болгарії – часто плутали з гунами, тому простіше погодитися, що це – суть одне і те саме.
У VII столітті нашої ери хану Кубрату, яких походив з тюркської династії Дуло, в протистоянні з войовничими аварами вдалося об’єднати кілька орд в Велику Болгарію. Після смерті Кубрата п’ять його синів, не послухавшись батька, не зберегли єдність, і Велика Болгарія потрапила в залежність від Хозарії.
Частина болгар пішла на Волгу, давши початок Волзькій Болгарії, інша, під проводом хана Аспаруха, перемістилася на Балкани, туди, де сьогодні існує сучасна Болгарія. Наймолодший син Кубрата, Альцек, повів своїх одноплемінників в далеку Італію, де вони ще деякий час зберігали мову і звичаї.
Даних про перебування болгар в середньому Подніпров’ї ми не маємо, але ризикнемо припустити, що жили там слов’янські племена, котрі перебували від них у залежності, як згодом від хозар. У VII столітті на захід від Дніпра жило плем’я дулібів, які зазнали нашестя аварів (обрів), що прийшли, як і багато інших загарбників, з-за Волги: «Обри воеваша на Словены и примучиша Дулебы сущая Словены».
Василь Ключевський («Курс російської історії», лекція VII) дивувався, чому в період воєн слов’ян з аварами згадуються тільки дуліби: «Де були під час цієї навали поляни?» І сам відповідав на поставлене питання: «Тоді дуліби панували над усіма східними слов’янами і покривали їх своїм ім’ям».
Вважається, що дуліби жили на Волині, тобто суттєво західніше ареалу літописних полян. При цьому дулібів фіксують ще західніше – в Чехії і на території сучасної Угорщини біля озера Балатон. Але географія дулібів, виявляється, набагато ширша. Так, місто Болхов в Орловській губернії Росії мав образливе на прізвисько «Дулеб»,
