цього столу в Елен була схована коробка з намальованими на обтріпаній кришці червоними квітами. В ній вона ховала свої найдорожчі дрібнички: маленькі кільця зі стразами, брелок з перламутром, старі намиста обох бабусь, медальйон у формі обтесаної піраміди і багато-багато іншого. Елен рідко показувала стороннім цю заповітну коробку. Коли бувала насамоті, сидячи в кімнаті на м’якому диванчику, вона із задоволенням перебирала і переглядала свої скарби.
Глава 2. Тато приїхав!
Ранок у родині Мітсвудів починали бабуся Тора і собака Гледіс. Як, шановний читачу, ми не познайомили тебе із собакою Елен? Цю непростиму помилку ми маємо не гаючись виправити! Отже, знайомтеся. Це Гледіс – собака породи бассет-хаунд. Їй майже стільки ж років, як і Елен. Вони виросли разом у цьому будинку, і Гледіс із цілковитою підставою вважається членом родини Мітсвудів. Отож, місіс Мітсвуд і Гледіс – найраніші пташки в домі – починали ранкове життя на кухні. Місіс Мітсвуд, шурхотячи накрохмаленим фартухом, готувала сніданок, а Гледіс, лежачи в уподобаному кутку на кольорових плитках підлоги, слідкувала за пересуваннями старшої господині уважними і сумними очима кольору перезрілого аґрусу. Однак сумовитий погляд Гледіс – то є гра в суцільне ошуканство, на яке могла купитися хіба що людина, яка вперше її побачила. Ця собака, довга, як торпеда, приземкувата, з широкими грудьми і потужними лапами, могла з одного стрибка звалити теля. Однак її флегматична морда, вуха, що кумедно звисають до землі, сумні очі, які бентежать своєю покірливістю, збивали з пантелику. Проте у того, хто бачив, як вона носилася по кам’янистих схилах, які поросли травою, чув грізне гавкання, зникали всілякі ілюзії відносно її сумирності. Однак усі домочадці й сусіди любили Гледіс за добрий і веселий норов, привітність і незлобивість. Коли містер Кларк, самотній сусід Мітсвудів, помічав у густій траві довге чорно-біло-руде тіло і високо піднятий серповидний хвіст, він завжди підгукував Гледіс і довго розмовляв з нею, зіпершись на загорожу. Теми його бесід були різноманітні, починаючи з міжнародного становища, яке не давало спокійно жити цьому джентльменові, і закінчуючи останньою світською пліткою з його улюбленої газети «Таймс». Гледіс лежала, витягнувшись на траві, поклавши голову на передні лапи, і дивилася на містера Кларка розумними очима, у яких мелькали якісь жаль і співчуття. «Так, – здавалося, думала вона, – яке ж клопітне і незрозуміле життя людей, і як я ціную свою собачу свободу. Ні, нізащо на світі не хотіла би бути на їхньому місці і мучитися з пар-ла-мен-том, кри-зо-ю та бюд-жет-ним (Р-р-гав) де-фі-ци-том!». Все це можна було прочитати в її погляді, і містер Кларк, гадаємо ми, це розумів. Однак цінував Гледіс за те, що вона була єдиною істотою, яка вислуховувала його до кінця, не перебиваючи і не вносячи свої міркування під час його промови.
Гледіс була куплена татом Елен в одній з його численних комерційних поїздок, у Лондоні, у великому і шикарному зоологічному магазині. Містер Порксайд
