з першого погляду. Але виробництво є виробництво. Особисті антипатії та емоції – геть. Є діло, план, люди, якими керую я, начальство, якому підпорядковуюся.
– З ночі пускай людей по вахтах, – голосно почав Янимов. – Пускова конференція сьогодні о сьомій. Чуєш? Я бачу, ти й вухом не ведеш. Електростанцію пустили?
– Ще ні.
– Мать твою! Негайно давай енергію. Перевір поворотний кран. Сьогодні привезуть труби. Дивись, щоб не вийшло так, як на попередній «нулівці», коли трубовоз півдня простояв! З людьми як?
– Не всі вахти укомплектовані. Двоє помбурів у відпустку просяться.
– Поки не пустиш бурову й не виконаєш місячний план, ніяких відпусток, мать твою! – гудів Янимов. – Завтра я тобі підкину стажерів. Тракторів скільки дали?
– Два.
– Досить. Сьогодні щоб переїхав, чуєш? І без вибриків! Бач, нові долота йому давай. Сказав головний інженер п’ятсот метрів – і крапка! Май на увазі, Титаренко, свердловину забурюватимеш сам. Начальники зміни зайняті, допомагати не будуть. Утямив, мать твою?
– Утямив, мать вашу!.. – злісно відгукнувся я.
– Но-но, без матюків тут!.. Твоє діло – підготувати все до пуску бурової й вчасно забурити свердловину. Про план є кому думати. А то, бач, завези йому сьогодні, подай на тарілочці. Забагато хочеш, мать твою!
– Не багато, а те, що треба для роботи. Мені ці постійні аврали в кінці місяця вже набридли. Що я буду казати робітникам? Хтось знову не справляється з планом?
– Ти поменше з ними на цю тему балакай. Між робітником і майстром мусить бути дистанція, а то не встигнеш озирнутися, як сядуть на голову. Досить того, що заробляють більше ніж ітеерівці.
– Крім зарплати, є ще конкретна мета. Робітник – не залізний робот, а жива людина.
– Не лізь у високі матерії,– підвищив голос Янимов, – і мене не вчи. Молодий іще, мать твою! Може, начальник служби краще знає, що таке конкретна мета! Гаразд, ми з тобою ще поговоримо. Зараз мені ніколи.
Члени комісії, оглянувши бурову, перемовляючись, ішли до нас. Я ще здалеку бачив: усі, крім рибінспектора, задоволені. Рулєєв ступав твердо, з обличчя не сходила глузлива посмішка, підборіддя войовниче випнулося, очі примружені, наче в кота, який чатує на мишу, і вся його постать мала вигляд неприступної фортеці, яку голими руками не візьмеш.
Біля Рулєєва, пояснюючи ситуацію, нервово крокував Бондаренко. Але рибінспектор його не слухав, кривив уста й скаржився головному інженерові:
– Рево Алійовичу, знову кінець місяця – і знову відхилення від узгодженої схеми. Повторюється старенька казочка про солом’яного бичка. На папері одне, а насправді зовсім інше. Чи ви гадаєте, що Рулєєв хлопчик, якого можна водити за ніс? Я змушений писати рапорт генеральному директору.
Сабіров уважно вислухав рибінспектора, суворо зсунув брови і по хвилі мовив:
– Усяку
