Шахтарі у Тевершелі знову говорили про страйк, і Конні здавалося, що це було не проявом їхньої енергії, – ні, це виразка війни, що заспокоїлася на деякий час, знову з’являється на поверхні й спричиняє страшний біль неспокою, заціпеніння, образи. Виразка була глибокою, такою глибокою… виразка брехливої, нелюдської війни. Ще багато років жива кров поколінь буде розсмоктувати цей чорний згусток усередині їхньої душі й тіла. І для цього потрібна нова надія.
Бідолашна Конні! Роки збігали, а її долав страх перед порожнечею власного існування. їхнє з Кліффордом духовне життя поступово перетворювалося для неї на якусь нісенітницю. їхній шлюб, їхнє спільне буття, засноване на звичній близькості, про яку він казав, іноді оберталося на очевидну пустку, на ніщо. Тільки одні слова, так багато слів. Єдиною реальністю була порожнеча, а над нею – словесна омана.
Кліффорд нарешті впіймав богиню успіху. Він був майже знаменитий, і його книги принесли йому тисячі фунтів. Його фотографії маячіли скрізь. В одній із галерей стояло погруддя, а його портрет помістили навіть у двох галереях. Його голос звучав серед наймодніших голосів сьогодення. У своїй страхітливій кульгаючій гонитві за визнанням він надибав-таки звання одного з найвідоміших «молодих інтелектуалів». Звідки тут узявся інтелект, Конні так і не збагнула. Кліффорд був справді розумним, аналізував людей та їхні вчинки з нищівним гумором, але це нагадувало забавки цуценят, що вовтузяться, розшматовуючи подушки на канапі, з тією різницею, що тут було не прудке грайливе коверзування, а стареча в’їдлива гризня. Все було чудне й безглузде. Це відчуття лунало й відлунювало знову й знов у душі Конні: все це – суцільне безглуздя, недоладна вистава з нічого. Вистава! Вистава! Вистава!..
Майкліс вчепився за Кліффорда як за головного персонажа своєї п’єси; він вже намітив сюжет і написав першу дію. Адже Майкліс ще навіть краще за Кліффорда вмів робити виставу з нічого. То було єдиним залишком пристрасті в обох чоловіків: пристрасть до створення вистави (сексуально обидва вони були безживні, навіть мертві). Майкліс тепер гнався уже не за грішми. Кліффорда ж взагалі ніколи надто не приваблювали гроші, хоча він і намагався отримати їх там, де міг, адже гроші – це печатка й клеймо успіху. Вони прагнули створити справжню виставу… виставу з самих себе, щоб показати себе публіці і хоч на деякий час завоювати її.
Це злягання з облудною богинею успіху було таке дивне. Для Конні, яка дивилася на неї збоку і залишалася цілком байдужою до її чарів, все взагалі було маячнею. Навіть злягання з облудною богинею – це маячня, хоча чоловіки раз у раз продаються їй, мов повії. Маячня навіть це.
Майкліс написав Кліффордові про п’єсу. Звісно, Конні знала про неї вже віддавна. І Кліффорд знову був зачарований. Він знову виставить себе напоказ, вірніше, хтось його виставлятиме, до того ж із вигідного боку. Він запросив Майкліса з першою дією п’єси до Рагбі.
Майкліс приїхав – у літньому світлому костюмі
