цивілізації актуалізований в образі господаря Рагбі Кліффорда Чаттерлі. Молодший син сера Джефрі був вихований у традиціях бездумного патріотизму. Війна, що відібрала у нього здоров’я й життєві перспективи, наділила натомість презирливим цинізмом, що не залишав місця для умовностей та авторитетів: уряд, армії, навіть сама війна видавалися Кліффорду смішними. Захищений класовими привілеями від проблем матеріальних, лорд Чаттерлі, однак, страждає від хиткої невпевненості каліки й почувається невимушено лише серед вузького кола друзів та родичів. Змушений через параліч нижніх кінцівок пересуватися в інвалідному візку, Кліффорд обирає життя в Рагбі-холі, «вдаючи, що любить його більше за Лондон».
У подружжя Чаттерлі немає спільного минулого: під час фронтової відпустки Кліффорда вони зблизилися, «немов двоє людей на потопаючому кораблі». Так само у них немає майбутнього, адже в їхньому шлюбі не може бути дітей. Залишається теперішнє, в якому вони живуть примарним життям. Лоуренс естетично розширює соціальний і художній простір буття персонажів, але реальні для Конні чи віртуальні для Кліффорда подорожі не несуть ані відкриттів, ані змін. Поїздка Конні до сусіднього містечка залишає по собі те ж враження «нездоланної прірви» між господарями й простим людом, що вона відчувала вдома. Нові шкільні будівлі з дорогої рожевої цегли та з металевими штахетами тут мали дуже привабливий вигляд, проте «скидалися на суміш церкви з тюрмою… Якими виростуть ці маленькі люди, в яких змалечку вбито людські почуття, в яких залишається тільки цей здичавілий лемент і нелюдська, механічна воля?» Химерними й порожніми здаються Конні люди в Лондоні, й навіть Париж був сумним видовищем – «одне з найсумніших міст, стомлених своєю новою механічною чуттєвістю і жадобою грошей, грошей, грошей, смертельно втомлене, та все ж не досить, щоб. ховати свою втому під жахливим пожвавленням механічної іграшки». Переконання, що «людський світ просто зжив себе», зростає в героїні так само, як відчуття жаху перед божевіллям людства.
Зв’язок Кліффорда із зовнішнім світом швидше віртуальний. Колишні університетські друзі везуть до Рагбі скепсис та снобізм, схожі на його власні. Яскравим речником цього гуртка виступає Томмі Дьюкс, думки якого про людину як мозковий пристрій для механічних та інтелектуальних експериментів суголосні розумуванням самого Кліффорда. У тому ж ключі псевдоіснування інтерпретує Лоуренс одержимість Чаттерлі радіо – той годинами сидів біля приймача із цілковито порожнім, заціпенілим обличчям, «ніби втратив останні крихти розуму, і слухав, – або удавав, що слухає щось чутне лише йому». Кліффорд намагається подолати відчуження між світом Рагбі й великим світом, але хоч його літературний і діловий експерименти відбивають різні концепти існування, обидва вони приречені на поразку.
В історії письменництва Кліффорда Лоуренс приділяє увагу такому утопічному мотиву європейської культури кінця ХІХ століття, як спроби
