дуже слаба, – підтвердив стрийко. – Ми з нею тепер не частіше, як раз на два дні борюкаємось, та й то чух-чух, аби скорше.
– І то хіба, як від него по зубах дістану, – зітхнула стрийна. – Бо для мене і раз на два дні затяжко. Добре, жи я на ніч щелепу виймаю, бо був би мені весь писок погаратав.
– Ті хлопи – то всі якісь бузувіри, – похитала головою моя матінка. – Колись до мене один такий приходив, що все хотів мені кавалок дупи врізати. Казав, жи як баче її, то зара йому слина тече і хоче жерти. Як-єм тото зачула, то більше він мене без майталесів не видів.
– А як же він тоє?… – поцікавилася стрийна, але мама, кивнувши на дітей, зашептала їй на вухо.
Стрийна сказала:
– Ага, – і задумалась.
– Ну, добре, – встряв я. – На стрийну маєте право. Тримайте її винятково для своїх дрібновласницьких куркульських потреб. Бийте в писок і нюхайте, чи дихає. А я хлоп сучасний, в мене мораль не засмічена буржуйськими забобонами. Я свою кохану жіночку віддаю на спільне діло.
Рузя, як те зачула, спалахнула, мов жар, і очка опустила. Відразу видно, що мою пожертву оцінила вона, як найвищий дар своєї долі. Нареш ті вона скине із себе важкі ланцюги невинності і наситить спраглу плоть.
Всі решта важко перетравлювали мою пропозицію, гарячково підраховуючи свої відсотки. Аби полегшити тії підрахунки, я продовжив:
– Оскільки я – її повновладний власник, то вимагаю для себе сорок відсотків із прибутку.
Я знав, що кажу. Стрийко, зачувши про гроші, відразу забув, що йдеться про доньку, і кинувся торгуватися, збиваючи ціну. Стрийна і своє вставила:
– А мені скільки перепаде? То ж я її родила. Дев’ять місяців носила, аж мені поперек ломило! Прошу мені заплатити за кожен місяць.
– Не дев’ять, а сім, – сказала моя матінка. – Я добре пам’ятаю. Через те воно таке худюще і вродилося.
– Як то сім? – насторожився стрийко. – Я добре рахував. І знав, що роблю. Все йшло за планом. Сім бути не може, бо мене до войська забрали відразу по весіллю. То було в листопаді, а Рузя ся вродила на початку серпня. Себто якраз через дев’ять місяців.
– Так, на початку серпня, але вродилася на сьомому місяці, а не на дев’ятому. Так жи твоя жіночка через два місяця після шлюбу мусила мати з кимось контакт близького ступеня.
Стрийна сиділа з очима в стелю і зовсім біла.
– Як-як? Якого ступеня? – морщив чоло стрийко.
Потім поволі повернувся до стрийни, подивився уважно, мовби прицілюючись, і, не довго думаючи, заїхав так в зуби, що стрийна гугупнула разом із кріслом, розкинувши руки і ноги. В лівій руці вона стискала свою щелепу, котру перед хвилею встигла вийняти.
– Так то є з бабами, – похитав головою стрийко і всмалив собі десять дека шпагатівки, не закусуючи. – Двадцять п’ять і ні відсотка більше.
– Добре, – погодився я.
Рузя про свою долю навіть не мрукнула, бо ж отримала все, про що тільки могла мріяти, – щоночі по п’ять-шість хлопів, а то й більше. Не життя, а рай. Сам
