пачка духмяного чаю й пляшка коньяку «Тиса».
На якусь секунду господиня зупинилася перед столом, а потім, згадавши, що це за наїдки, зітхнула.
На кухні жінка рухалася дуже швидко, і за кілька хвилин тут уже шумів і плювався парою чайник.
Хазяйку цієї оселі звали Ганною-Софією. Не дивуйтеся, саме так. Усі думають, що тільки зараз модно називати дітей подвійними іменами, але слід зазначити, що це давня традиція. До того ж у нашої героїні є своя історія. І, можливо, вона нам її розкаже.
Заливши чай водою, Ганна-Софія на кілька хвилин вийшла з кухні. Та коли повернулася, узяла горнятко з паруючим запашним напоєм і попрямувала в кімнату. Підійшла до вікна й уже вкотре за своє некоротке життя визирнула на вулицю.
Перед нею величаво підпирав небо готичними шпилями костел. А чому костел? Вона не раз ловила себе на думці, що так називала церкву Ольги та Єлизавети. Цей храм нагадував Ганні-Софії власне життя. У собору також було подвійне ім’я, і за свій вік він встиг побувати й католицьким костелом із найбільшим органом у тогочасній Польщі, і приміщенням без призначення, а потім і просто складом, а от тепер перетворився на греко-католицьку церкву.
Так само й життя нашої героїні вимагало від неї змінювати професії залежно від обставин. Був іще один збіг: у віці чотирнадцяти років Ганна-Софія мало не загинула, і в той самий час у храм Ольги та Єлизавети влучила авіаційна бомба, ледь його не зруйнувавши. Та нічого – вижила і вона, вижив і шпилястий собор. Навіть, як згодом дізналася, архітектор храму також мав подвійне ім’я. Ганна-Софія чомусь його навіть запам’ятала (споріднені душі) – Теодор-Мар’ян. Ще одне, що об’єднувало жінку й споруду, було те, що Франц-Йосип назвав храм на честь своєї дружини Ольги-Єлизавети, котрій одне з її імен дав на честь матері батько. Та, зрештою, вони з костелом були майже ровесники, хоча жінка визнавала, що час пішов йому на користь значно більше, ніж їй. Під час цієї думки вона вперше за ранок усміхнулася.
Ганна-Софія любила цю церкву й ходила до неї як замолоду, так і в літньому віці, звичайно, допоки могла виходити на вулицю. Єдине, про що вона жалкувала, що її вікна не виходять на фасад храму й вона задовольняється лише тильним виглядом.
Ще раз сьорбнувши вже охололий чай, Ганна-Софія повернула голову ліворуч, окинула поглядом скверик біля церкви, площу, посеред якої стояв пам’ятник Степанові Бандері. Цього року 1 січня святкували 105 років від дня народження героя. Старенька спостерігала це дійство зі свого вікна. А от завтра завітає ювілей і в її дім. Ганні-Софії виповниться дев’яносто років. Якщо задуматися, це значний вік, майже сторіччя.
Народилася жінка 22 грудня далекого 1924 року, на Ганни. Тож одне зі своїх імен дістала завдяки церковному календарю.
Завтра до старенької мала завітати вся, майже вся родина. Ганна-Софія, ніби про щось згадавши, підійшла до стіни й упевненим рухом вирвала аркуш із відривного календаря, що висів біля шафи. На неї дивилися
