якщо вже його побачиш?
– Слухайте, ми ж зараз говоримо гіпотетично. Потрібні конкретні приклади. Вони необхідні, як балки для мосту. Бо що далі рухаєшся у своїй гіпотезі, то хиткіше під ногами і непевніший висновок можна отримати.
– Конкретний приклад, так? – Мідорікава відпив ковток і зморщився. – Хоча буває, коли виникає конкретний приклад, то все зводиться в кінцевому результаті до того, приймаєш його чи не приймаєш, віриш чи не віриш. Середини не дано. Стрибок духу. Логіки в такому випадку не застосовують.
– Так, у ту мить, коли приклад виникає, то, можливо, так воно і є. Логіка – це не інструкція, яку можна використовувати для власної примхи. Але я вважаю, якщо не саме у цю мить, то згодом до такого прикладу все ж можна застосувати логіку.
– Згодом буває вже запізно.
– Пізно чи не пізно – це вже інше питання. Застосування логіки тут ні до чого.
Мідорікава розсміявся.
– Так, твоя правда. Якщо згодом зрозумів, що запізнився, це вже інше питання. І логіка ні при чім. Перфектна теорія. Навіть не можу знайти контраргументів.
– Пане Мідорікаво, а вам таке траплялося? Щось прийняти, повірити – і зробити стрибок духу понад логікою.
– Ні, – відрубав Мідорікава. – Я ні у що не вірю. Ні в логіку, ні в нелогічність. Ні в Бога, ні в дідька. Тут не може бути ані розширення гіпотези, ані стрибка. Я просто мовчки приймаю все, яким воно є. У цьому полягає моя фундаментальна помилка. Мені не вдається збудувати стіну, котра відмежовувала би суб’єкт від об’єкта.
– Але у вас музичний талант.
– Так гадаєш?
– Ваша музика має безпосередню силу впливати на людей. Я не дуже добре розуміюся у джазі, але принаймні це можу сказати.
Мідорікава хитнув головою, ніби відмахуючись від якогось клопоту:
– Ох… Безперечно, мати талант інколи дуже приємно. Це гарно, ти людям цікавий, а якщо пощастить, то й грошей можна заробити. І жіноцтво лине. Краще його мати, ніж не мати. Це ясно як божий день. Але, хлопче, зрозумій таку річ: талант розкривається сповна лише за умови абсолютної зосередженості тіла і розуму. Вистачить, щоб у мізках відкрутився хоча б один нещасний шурупчик, щоб у тілі тріснула одна-однісінька ланка, і зосередженість – як корова язиком злизала. Скажімо, коли болить зуб чи ниє потилиця, пристойно вже не зіграєш. Це правда. У мене самого таке бувало. Через біль у зубі, через ниття у потилиці прекрасні образи і звуки – усе вмить розсипається у прах. Тіло дуже крихке. Це складна система, і вона часто виходить з ладу через дрібниці. А зламане направити важко. Дірку в зубах чи біль у потилиці вилікувати можливо, але є безліч невиліковних речей. Ну і скажи, чи має якесь значення талант, який мусить опиратися на вельми хистку основу, коли ти навіть не знаєш, що буде за наступним кроком?
– Я погоджуюся, талант не вічний. Мало кому вдається зберегти його до кінця. Але часом він породжує великий стрибок духу. Як явище, що переростає конкретну особистість і стає універсальним надбанням.
Конец ознакомительного
