Сад як Всесвіт. Тамара Альохіна

      Сад як Всесвіт

      Зима цього року видалася суворою і сніжною. Та щойно пригріло березневе сонечко, ми з онуками – Кирилком і Лізою – вирушаємо у Ботанічний сад!

      – У цьому саду, дітки, чимало різних планет: Розарій, Хвойний ліс, Березовий гай, Сад магнолій, Сад бузку, Зимовий сад, Карпати, Едемський сад, Маленький Крим.

      – Так багато? – дивуються діти.

      – Багато, але знайомитися з ними будемо поступово: спершу навідаємося до однієї планети, а тоді перелетимо на іншу.

      – То виходить, – каже Кирило, – що наші прогулянки будуть схожі на міжпланетну подорож?!

      – Звісно! Ось лише часу нам знадобиться значно менше.

      – А як же пригоди? – запитує онук.

      – Будуть і пригоди!

      – А великі відкриття?

      – Неодмінно!

      – А чудеса і чаклунство? – цікавиться Ліза.

      – Будуть і чудеса!

      – Коли ж вони почнуться, бабусю?

      – Просто зараз! Адже ми заходимо в оранжерею, де цілий рік цвітуть і плодоносять тропічні рослини.

      – Отут, у цій скляній будівлі під ковпаком?

      – Під куполом, – уточнюю я.

      Звичайне диво

      Щойно ми заходимо в оранжерею, нас обволікає вологе тепло.

      – Скрізь іще сніг лежить, – дивується Ліза, – а тут справжнє літо!

      – На цій планеті мешкають рослини, які люблять тепло й вологу, такі, наприклад, як ці орхідеї!

      – Вони схожі на великих білих метеликів! – завважує онучка.

      – Справді, – погоджуюся я.

      – А ці крихітні і смугасті квіти, – запитує Кирило, – теж орхідеї?

      – Теж.

      – І ті, схожі на черевички?

      – Так.

      – Скільки різних видів! – дивуються діти.

      – У природі їх значно більше! Світ орхідей дуже цікавий і варто познайомитися з ним ближче.

      – Дивовижні квіти! Чарівні квіти! – захоплюється Ліза.

      – Поглянь, бабусю, а на цьому дереві – дині! – дивується Кирило.

      – Це папайя, вона росте в Африці, ось лише там плоди, та й саме дерево, набагато більші. А в наступному залі нас чекає острів Мадагаскар, точніше, його зменшена копія.

      – Які високі кактуси! – дивується Кирилко. – А інші круглі, як барильце, і на них жовті квіти.

      – Занадто колюча картинка, – мовить Ліза. – Бр-р-р!

      – Проте в сусідній оранжереї жодних колючок – і ціле море кольорів.

      Ми входимо в зал, де у великих діжах квітнуть азалії та камелії. У кожній діжці – іншого кольору!

      – Білі, рожеві, – починає перераховувати Ліза.

      – А ще коралові, пурпурні й лілові, – підхоплюю я.

      – Це ж справжнє чаклунство! – вигукує онучка.

      – Яке ж це чаклунство, адже їх виростили люди! – заперечує Кирилко.

      – Тобто, щоб створити диво, на твою думку, не треба робити нічого особливого?!

      – Кирилко має рацію, – погоджуюсь я, – для цього найчастіше доводиться виконувати звичайнісіньку роботу!