style="font-size:15px;"> – Ми вже перейшли на ти? – різко поцікавилася вона. Дуже не любила цього пестливого варіанту свого імені. Крім того, вона почала замерзати. Чи то від мокрого одягу, чи від крикливої розкоші салонних суконь.
– Звісно, ми ж вибираємо нам весільне вбрання, – знову підморгнув він.
– Не треба так жартувати, – випалила і побігла сходами вниз. На вулицю, під дощ, геть із раю.
– Зачекай!
Віктор вибіг слідом, наздогнав, схопив за плечі. Вона обернулася, не витираючи сліз. Не мала хустинки і не бажала більше ховатися від дощу, а може, й від життя.
Хоча, швидше за все, просто не хотіла, щоб він побачив її руки…
– Мені треба йти додому гостей приймати, а тобі в хостел, поїсти, відпочити…
– Я б хотів…
– Не зараз, я трохи змерзла.
Як дійшла до зупинки – не пам’ятала. Перед очима – його розгублений погляд. Наче нічого поганого не зробив, а вона…
Ледве змогла розрахуватися з водієм маршрутки.
Біль застав її на порозі квартири. Видобути із сумочки ключі виявилося дуже важко. Але ще важчим було стояти на порозі власної квартири і картати себе за скоєне.
Чому вона не пішла додому раніше? Навіщо було марнувати час на нездійсненне? Невже довгі роки боротьби за нормальне існування нічого не навчили?
Є люди, які люблять дощ. А вона могла любити тільки сонце. Ну і ще морелі, щоб їм добре було… їх вона теж любила.
А увечері прийшли гості. І стало зовсім кепсько.
– Ти сама живеш? Не страшно уночі? Заведи собі коханця, помагає!
Інна поводилася у її квартирі, як у себе вдома. Перевдягнулася у м’якенький спортивний костюм і, наче грайлива кішечка, обнюхувала все довкола.
– Я спатиму ось тут, мені тут найбільше подобається, але зранку не шуміть, бо я можу встати не з тієї ноги, а тоді начувайтеся, правда, Настю?
Приступ хвороби минув, але почалася мігрень, а від неї спасіння взагалі не існувало. А Інна все не заспокоювалася.
– А штори я б сюди не вішала. Тільки тюль, легку, мов серпанок. Ого, скільки ліків? Трентал, ніфедипін, амітриптилін… І ти все це п’єш? А що за хвороба?
Раніше назва її хвороби мало кому про щось говорила, а зараз є Інтернет і невідомого у світі залишилося обмаль.
– Правда, Настю, коханець – це найкращий рецепт від усіх хворіб? Набрид – вигнала і знайшла собі іншого. А ти, мабуть, мрієш про законного чоловіка?
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
